op

– Ларисо, я йду від тебе. До дружини повертаюся, – похиливши голову, раптом напівголосно промовив Павло. Лариса крутилася біля дзеркала, зачіска уже була готова, залишилося лише підправити макіяж,

– Не зрозумів, ти що – заміж вийшла? – здивовано питає мене колишній чоловік. Ми з ним розлучилися два роки тому, а тепер він миритися прийшов. Сказати, що

Олеся довго крутила в руках телефон і ніяк не насмілювалася набрати ті кілька цифр, які зараз, вперше за багато років, з’єднають її з Максимом. Здавалося б, що тут

Мене звати Альона, мені 38 років, зараз знаходжусь за кордоном на заробітках. Приїхала сюди три роки назад, після того як прожила з чоловіком 19 років і розлучилася. Він

– Ніно, я знаю, що ми так не домовлялися, але зараз склалися такі обставини, що ми просто не можемо не допомогти. Та й це лише на два місяці.

– Що для тебе, мамо, 10 тисяч? Ти за рік спокійно ці гроші заробиш, – каже мені донька. – А нам з чоловіком ці гроші дуже потрібні. Ти

Ольга відчинила хвіртку, водій, який її привіз, допоміг піднести сумки до самого порогу. Жінка з ним розрахувалася, подякувала, і вже збиралася заносити сумки в хату, але раптом до

Марина сиділа на дивані і розглядала свої дитячі фотографії. Колись вона не любила на них дивитися, бо вважала, що мама її негарно підстригла – у всіх дівчаток в

– Що це ти, мамо, собі надумала, в 60 років розлучатися? А батька ти на кого залишаєш? – стала картати мене донька. Вони всі думали, що я жартую,

– То, Анно, звичайно не моя справа, і якщо не хочеш – не відповідай, але куди ти діваєш свою зарплату? – якось запитав мене Роберто, син синьйори Амелії,