З Вірою ми дружили багато років, вона була моєю найкращою подругою, я добре знала її. Коли ми вийшли заміж обоє, то теж гарно спілкувалися. Але Віра мені нічого не розповідала про своє сімейне життя, на відміну від мене – я з нею ділилася усім про наше життя з чоловіком. Про що зараз неймовірно шкодую
Я довго вагалася, чи варто писати цю історію. Можливо, мені краще просто залишити її в пам’яті, але, чесно кажучи, з часом вона стає все більш важчою для мене
Мама моя хоче поговорити про щось з тобою, вона каже, що це дуже важливо, – сказав Марині якось чоловік. За пів години на порозі з’явилася свекруха. Вона, як завжди, була гарно одягнена з красивою зачіскою, адже добре доглядала за собою. – Невістко, ти маєш половину своєї квартир оформити на мого сина, бо в нас в родині ще такого не було, щоб чоловік жив у дружини
Марина похмуро розглядала чергову подряпину на паркеті – то був слід від недавнього візиту її свекрухи. Тамара Вадимівна знову приходила з “добрими порадами” і примудрилася подряпати підлогу, пересуваючи
Я забігла після роботи додому, щоб взяти гроші і в супермаркет піти, сподівалася купити дещо зі знижками до свят. Стала шукати гроші, а їх ніде немає. Вже розхвилювалася, бо сума там була чимала, але де тільки не дивилася – немає. Різні недобрі думки крутилися вже в голові, а потім я згадала, що в нас же моя рідна сестра гостює і аж недобре стало
Ми живемо з Олегом разом вже більше п’яти років у шлюбі, і я завжди вважала, що мені дуже пощастило мати такого чоловіка, адже весь цей час ми крокували
Ну що, бізнесменка? – буркнула свекруха з порогу. Олена опустила очі, адже відчувала свою вину, що дуже пізно повернулася з роботи і чоловікові не приготувала вчасно вечерю. – Дружина, в першу чергу, має про чоловіка свого думати, а не про заробітки якісь. Чоловік її голодний вдома сидить, одяг у нього не прасований. Щоб ти робила, якби не я? Сину, не мовчи, скажи ти вже щось їй, нарешті, – не вгавала свекруха
Олена втомлено сіла на старий диван, тримаючи в руках зошит, в який вона записувала усі сімейні витрати на продукти і різні. Ще один місяць добігав кінця, а грошей
Мамо, ти чого така на мене ображена? Ти ж самостійна, доросла людина, у тебе все гаразд. Ти не потребуєш, щоб я постійно була поруч. У тебе своє життя, а в мене – своє. Відколи чоловіка не стало, доньки часто приїжджали до мене – підтримували, допомагали, привозили продукти. А, як пів року минуло, то змінилося дуже усе
Я не можу точно сказати, коли саме це сталося, але після того, як чоловіка не стало, я почала помічати, як змінюється моє відношення щодо вихідних та свят. Здавалося,
Мамо, вибач, але цього року ми з Оленою вирішили поїхати до її батьків. У нас свої плани. Дуже шкода, що не зможемо бути з тобою. Але давай якось іншим разом побачимося. Ти не ображайся, а зрозумій мене, я їм не можу відмовити. Обов’язково будемо наступного разу у тебе на Різдво. Не ображайся. Добре? – Сину, ти ж обіцяв, що приїдеш. Це ж Різдво. Як же ж так, – розчаровано мовила мати, схилившись біля пічки, яка одна ділилася з нею теплом на старості років
Ірина Олексіївна сиділа на старому дерев’яному стільці в своїй затишній кухні. Вікна були завішані важкими гардинами, які вже давно зіпсувалися від часу, але все одно створювали відчуття домашнього
Про зраду чоловіка Вікторія дізналася не від чужих людей, а від нього самого. Він тоді якраз з Києва додому на тиждень приїхав, працює зараз в столиці. Привіз гроші хороші, гостинці, все як завжди, але Вікторія побачила, що якийсь він не такий, дуже багато їй уваги приділяє, ніби відчуває за собою якусь вину
У цей вечір Вікторії було по-особливому сумно. Зима накрила Київ снігом, але це не відволікало її від думок, які крутилися в її голові. Тисячі думок, які без кінця
Коли син сказав матері, що одружується, Марія дуже зраділа, але новина, що він приведе невістку додому – засмутила її. Мати чомусь весь час думала, що син кудись свою дружину поведе, але вибору в неї не було, тому вона перебралася в найменшу кімнату в квартирі, аби дітям добре було. Лише рідна донька не зрозуміла цього і попросила в матері гроші за частину своєї квартири. Марія тоді ще не знала, що задумала невістка її
Марія Степанівна ніколи не могла б навіть передбачити, як складеться її старість. Жінці завжди, здавалося, що все б мало бути добре: трикімнатна квартира, сини та донька, і навіть
В кінці осені я вирішив мамі і татові зробити подарунок, адже батько якраз на пенсію вийшов – дав їм велику суму грошей, щоб вони поїхали в Карпати, в санаторій відпочити. Батьки дуже зраділи, гроші взяли і обіцяли поїхати. У мене на роботі було дуже багато справ, я сам не мав часу цим займатися, а своїх знайомих попросив батькам допомогти. А в той день, коли вони вже мали приїхати в Карпати, я маму набрав. Ох вона й здивувала мене
Не розумію чому, але у сім’ях так часто буває. що батьки більше шкодують одну дитину, поміж двох, часто й горнуться до одного – мовляв, він бідніший, доля його
Коли ми з Андрієм одружилися, то він з бабусею жив, не міг її покинути, адже доглядати стареньку більше немає кому. Тому після весілля ми з нею жили. Андрій просив, щоб я доглядала її, за це нам залишиться її квартира. Я, звісно, не проти була, але й гадки не мала, чим мені це обернеться
Коли я виходила заміж, то в мене були мрії про щасливе заміжнє життя, де ми з чоловіком будемо опорою одне одному, адже я добре розумію, що рідні люди

You cannot copy content of this page