Я довго вагалася, чи варто писати цю історію. Можливо, мені краще просто залишити її в пам’яті, але, чесно кажучи, з часом вона стає все більш важчою для мене і мені здалося, що, можливо, після того, як я з кимось поділюся, мені стане легше на душі, адже мене підтримають чи дадуть гарну пораду.
Але іноді все-таки хочеться розказати про свої почуття, вірю, що після цього стане мені легше.
Отже, ось моя історія про двох найкращих подруг – про мене і про неї – Віру, подругу мою, яка одного разу забрала у мене чоловіка. І як це сталося, я навіть і сама не можу до кінця зрозуміти.
Мене звати Оля. Ми з Вірою дружили ще з дитинства. Вона була майже моєю рідною людиною, з якою ми ділили всі радощі та біди.
Ще в школі ми розуміли одна одну з півслова. У неї завжди було багато друзів, вона легко знаходила спільну мову з усіма.
Я ж була більш замкнута, тиха, але, мабуть, саме тому Віра так часто ставала моїм підтримкою і в усьому допомагала мені. Її сміх, її жартівливість, її оптимізм – це було моє заспокоєння, моя надія, коли навколо все йшло не так.
Коли ми виросли, то, як і більшість подруг, почали більше часу проводити окремо одна від одної.
Згодом Віра вийшла заміж за Андрія, і я була щаслива за неї. Вони з Андрієм були дуже гарною парою – він її обожнював.
Так, я на той час вже була в стосунках, але ще не заміжня, хоча це було питання часу. Андрій і я завжди гарно ладнали, він був дуже привітним і добрим чоловіком, завжди намагався допомогти. А Віра з ним виглядала щасливою, хоча іноді в її очах я помічала якийсь неспокій.
Я часто бувала у них вдома, і завжди відчувала, що щось змінюється. Наче між ними почала наростати якась напруга.
Згодом Віра ставала більш замкнутою, іноді вони сперечалися, хоча це не було типово для їхньої пари. А я, як подруга, намагалася зрозуміти, в чому справа, але Віра не давала мені можливості порозмовляти по душах, вона не любила говорити зі мною про своє особисте життя з чоловіком.
Коля я запитувала чому вона без настрою, чи у них якісь проблеми в сім’ї, чи з чоловіком якісь непорозуміння, вона все пояснювала мені одними жартами або зводила до дрібниць.
Згодом я знайшла свою долю – Ігоря, і ми багато зустрічалися, виявилося, що в нас багато спільного і згодом ми почали разом жити.
Віра, здається, була рада за мене. Ігор був чудовим чоловіком: турботливий, розуміючий. Він відразу став найважливішою людиною для мене, і Віра намагалася робити вигляд, що все добре.
Подруга часто приходила до нас в гості і я, на відміну від неї, часто ділилася з нею подробицями сімейного свого життя, адже мені хотілося розділити свою радість з кимось.
Але щоразу, коли ми зустрічалися, мені здавалось, що щось важливе відбувається, але я не могла зрозуміти, що саме.
І ось одного дня ввечері я отримала повідомлення від Віри. Я зазирнула в телефон і побачила лише декілька слів від неї: “Я сподіваюся, що ти колись пробачиш це мені”.
Спочатку я подумала, що це просто жарт. Але тоді я побачила, що Віра пише ще одне повідомлення: “Вибач, Олю. Я не хотіла цього”.
“Що ти маєш на увазі?” – написала я, не розуміючи, що відбувається.
І тоді я побачила останнє повідомлення, від якого на душі стало важко:
“Ми з Ігорем щиро кохаємо одне одного”.
У мене затамувався подих. Я перечитувала це знову і знову, не вірячи своїм очам.
Як це могло статися? Як моя подруга могла так вчинити? Я відчула, як всі емоції вирують в одному моменті. Я не знала, чи це розчарування, злість, чи розпач.
“Ти, забрала у мене мого чоловіка?” – ледь змогла написати їй я, адже подзвонити їй все ніяк не могла зважитися.
Відповідь прийшла дуже швидко мені. Віра заперечила свою провину, пояснюючи, що це сталося випадково, але вона щиро кохає його.
Вона просила у мене вибачення, але я відчувала, як між нами ставиться прірва. Я не знала, що робити, як реагувати на те, що моя найкраща подруга відібрала у мене чоловіка, мій світ.
Я не могла навіть набрати її, щоб поговорити, тому що мені було не зрозуміло: як це могло статися?
Я вирішила тоді поговорити з Ігорем сама. Я приїхала додому і, ледве стримуючи сльози, запитала:
– Ігорю, чому ти це зробив? Як ти міг так вчинити зі мною?
Він довго мовчав, а потім відповів тихо:
– Я не знав, що робити. Між нами давно були проблеми, і Віра стала для мене підтримкою, коли мені було важко.
Як могло так статися, що я не помітила цього?
Я повернулася додому і довго не могла зрозуміти, що робити з цією ситуацією. Я відчувала себе зрадженою, але водночас розуміла, що не можу просто так все залишити.
Я вирішила поговорити з Вірою ще раз, але вже без гніву, а просто з питанням: “Чому?”
Тільки після цієї розмови я зрозуміла, що нічого не можна повернути назад. Віра і Ігор залишалися разом.
Я ніколи б не пробачила свою подругу, але була готова пробачити свого чоловіка, адже щиро кохала його. Але, найгірше те, що Ігор тоді від мене пішов і досі не попросив вибачення.
Я хочу зберегти сім’ю. Чи можу я ще щось зробити? Чи можу ще я зберегти свою сім’ю?
Фото ілюстративне.
