У цей вечір Вікторії було по-особливому сумно. Зима накрила Київ снігом, але це не відволікало її від думок, які крутилися в її голові. Тисячі думок, які без кінця з’являлися й одразу ж зникали, не даючи їй спокою.
Віталій, її чоловік, в цей час, ще не повернувся з роботи. Вже півтори місяці, як він поїхав до Києва на заробітки.
Спочатку було їй дуже важко, але Вікторія заспокоювала себе: це всього-на-всього тимчасова відсутність, а вони разом більше десяти років, і все це не зіпсує ніколи їхніх стосунків.
Вони завжди жили добре, все у них було: чудові сімейні стосунки, розуміння, навіть в ті моменти, коли їхні стосунки трохи охолоджувалися через повсякденні труднощі, ніколи не було думок про розлучення, про це ніхто ніколи й не згадував.
Але ось тепер у неї усе стало інакше. Вікторія піймала себе на тому, що кожного разу, коли думала про Віталія, в її душі щось стискалося.
Справа в тому, що вона нещодавно дізналася про його зраду. І не з чужих слів. Віталій сам зізнався.
Він якраз тоді повернувся з Києва на деякий час. Був якимось мовчазним, холодним, далеким. Він привіз подарунки, як завжди, але виглядав дуже розгубленим. Але щось було не так, дружина це відчула відразу.
Вікторія тоді попросила його сказати правду, бо душею відчувала щось недобре.
Спочатку чоловік заперечував все, а потім, зрозумівши, що дружина не залишить це просто так і вона серйозно налаштована, розповів.
Віталій переконував, що це була проста помилка, що він втомився дуже і був дуже самотній в чужому місті. Вони просто поговорили обоє і він їй усе в деталях і розповів.
Усі ці місяці вона носила в душі його зізнання, хоча насправді нічого не змінилося.
Віталій все так само приносив гроші додому, і в побуті він залишався тим самим турботливим та люблячим чоловіком. Але щось змінювалося всередині неї.
Вікторія, звісно, не сприймала це як звичайну «помилку» — вона була розчарована і ображена, але не сказала йому нічого.
Жінці було неприємне навіть не саме зізнання, а те, як чоловік поводився після нього. Як ніби нічого не сталося між ними, ніби він не порушив її довіру і не зрадив її.
Вікторія піймала себе на думці, що вона не могла говорити більше зовсім з чоловіком на цю тему, не знала, як підібрати слова, щоб пояснити, що в неї на душі, а чоловік старався поводитися так, ніби нічого й не сталося і вів себе, як завжди.
Зараз, сидячи за столом, Вікторія не знала, що робити. Пробачити чи не пробачити? Чи мала вона право мовчати, або ж мусила виговорити все, що її турбувало, хоча розуміла, що після цього могло послідувати розлучення?
Вона згадувала свої почуття, коли дізналася про зраду. Тоді, коли Віталій спокійно зізнався їй в усьому, вона відчула, що серце заполонила пустка. Вона просто мовчала, занурюючись у думки.
Невдовзі Вікторія зрозуміла, що мовчанням не можна змінити ситуацію. Вона не могла просто забути, як він з нею вчинив. Вікторія хвилювалася, що якщо вибачить свого чоловіка, то чи не буде це рішенням, яке змусить її ціле життя шкодувати про це?
Але, з іншого боку, Вікторія відчувала, що його зрада не була випадковістю. Як вона могла йому вірити, коли кожен раз, повертаючись додому, він виглядав так само спокійно, як раніше?
Можливо, він уже давно не був тим, ким вона його уявляла. І все-таки, до того часу він був чудовим чоловіком, який завжди піклувався про неї та дітей, завжди працював на благо родини.
Вікторія просто не могла вирішити, що для неї важливіше: образ уявної ідеальності або реальний чоловік, з усіма його помилками.
Якщо вона його пробачить, то чи зможе знову довіряти йому? Це питання не давало спокою їй день і ніч.
З часом вони знову почали спілкуватися, і вона розуміла, що чоловік не хоче втратити їхню сім’ю.
Але найгірше було в тому, що вона не могла розказати про все своїм близьким. Вони всі насправді вважали, що Віталій — ідеальний чоловік, так його нахвалювали, говорили, що їй дуже пощастило з чоловіком.
Та в вікторії все ж була надія, що час розставить все на свої місця і їй буде легше.
Але минав час, і вона так і не знайшла відповіді. У її душі було дві думки, які не давали спокою їй: одна намагалася виправдати чоловіка, а інша – прагнула не забути його вчинок. А найгірше — вже не було того легкого відчуття довіри, яке завжди було між ними і щоразу, коли вона дивилася на чоловіка, це відчуття лише ставало сильнішим.
Вікторія так і не змогла вирішити, як їй бути, чи варто продовжувати життя разом з Віталієм, чи потрібно розлучитися, якщо не може пробачити його? Чи бувають ще міцні сім’ї після розлучення?
Фото ілюстративне.
