От і грудень вже. Як же Мар’яна не любить цей місяць, адже в сім’ї її сестри одні дні народження: 9 грудня – у старшого сина, 12 – у меншого, 20 – у чоловіка, а 23 грудня – день народження у самої Тетяни. Сестра живе заможно, з подарунками їй догодити важко. Цього місяця Мар’яна постійно залазить в великі борги. Але найгірше навіть не це, найгірше – докори мами
Іноді дуже важко бути бідним серед своїх заможних родичів. Є чимало таких випадків, коли багата родина просто забуває про тих, кому не так пощастило в житті в матеріальному
Я хочу попросити тебе, щоб ти прописала мого молодшого сина у себе, щоб вони з дружиною і дітьми трішки в тебе пожили, а як знайдуть роботу, то з’їдуть відразу, – просила свекруха Наталю. – Але ж прописка – це дуже серйозно, ще й діти малі, я потім проблем не оберуся, – невістка відповіла. – Тоді нехай мій син обирає – ти чи сім’я, бо нам така родичка не потрібна, – не підбирала слів мати
Наталя милувалася чудовим видом зі свого вікна своєї двокімнатної квартири в Києві. Три роки тому, ще до свого заміжжя, вона вклала всі свої заощадження у цю нерухомість, адже
Ніні Михайлівні вже 70 років, але вона й досі працює прибиральницею. А все тому, що директор – її сусід, ще й в одному під’їзді живуть. А вчора вранці Петро Ігорович був дуже заклопотаний, сумний, сам на себе не схожий. Він відразу покликав до себе її: – Скажи мені, Михайлівно, ти нічого підозрілого тут вчора ввечері не бачила
Одного дня сімдесятирічна прибиральниця Ніна Михайлівна увійшла до кабінету директора підприємства – з відром в одній руці, та з великою шваброю – в іншій. – Викликали мене, Петре
Зять з донькою моєю на останні гроші в Карпати на днях поїхали, я така здивована була, що й не передати, адже вони обоє без роботи сидять. Зять, правда, якусь знайшов і вийде працювати 9 грудня, але ж не відомо, як там складеться у нього, та й зарплата там мала. Я відразу доньку набрала, мовляв, не вигадуй нічого, швидко додому збирайся. Та вона здивувала мене
Мені зараз дуже прикро дивитися на життя своїх дітей, адже вони його живуть зовсім неправильно, а прислухатися до моїх порід не хочуть. Багато знайомих кажуть, що я не
Заробляти гроші вдома стало вже так важко, що я стала телефонувати своїй сестрі в Польщу мало не щодня. – Лесю, прошу тебе дуже, візьми мене до себе. Андрій мій вдома з донькою і батьками залишиться, а я до тебе хочу, копійку зароблю якусь. Сестра у відповідь мовчала, було добре видно, що зовсім не хоче допомогти. Леся дуже розчарувала мене, адже я так багато для неї зробила. Але я до останнього вірила, що вона таки мене до себе забере
Кажуть, що важкі часи завжди показують, яка людина перед тобою. У важкі часи краще пізнаються добрі та світлі люди. Я сама в цьому переконалася вже багато разів. Багато
Коли єдиний син розлучився, Галина дуже тужила, адже у неї більше нікого не було крім нього, а вона так любила невістку і онука свого. Та Петро з Надією розлучилися з суперечкою, тому невістка розсердилася і з свекрухою не підтримувала зв’язок. Як тільки Галина не старалася, як не просила, але Надія не ходила до неї і до себе кликала зрідка. Онук з бабусею спілкувався холодно, а останнього разу ледве її впізнав. А коли свекрухи не стало, Надія приїхала квартиру її на сина оформляти, адже він єдиний спадкоємець її. – Як таке може бути – вона ж так свого онука любила, а залишила його ні з чим? Її квартира тепер власність чужих людей
Важко навіть передати, що відчувають батьки, коли їх діти, по тій чи іншій причині розлучаються, не важливо вже, хто в цьому винен, але бабусі з дідусями не завжди
Мамо, ми знайшли тобі будинок для людей похилого віку. Але ти не хвилюйся, він хороший, – сказав Тетяні син і подав їй буклет з цінами і описом усіх послуг. Мати така здивована була, що вимкнула свій улюблений серіал. – Але ж я з вами хочу жити, діти. Невже так багато я хочу? Невже це погано
В той день, коли Ольга і Дмитро одружилися, його мама Тетяна Михайлівна заявила: – Переїжджаю я, діти, трохи ближче до вас, щодня у мене вечерятимете щось смачне, щоб
Як тільки запахло Різдвом, всі родичі з села, наче змовилися, стали мені телефонувати. Але телефонують кожен окремо. – Хочемо до тебе в місто приїхати, погостювати, гостинців привезти з села, скучили дуже. Я така здивована була, що й не знала, як з ними говорити, бо вже не пам’ятала хто і ким мені являється. Я ж коли жила в селі, то вся родина від мене відвернулася, бо я бідова була
Так склалося життя, що я залишилася без чоловіка дуже давно. Та згадую свого Іванка й досі – такий він у мене був мені любий та милий, що й
Коли друга дружина подала на розлучення і забрала в Ігоря велику частину майна, він повернувся в село до батьків, адже більше свого житла не мав. Відтоді він став ходити до колишньої дружини та дітей і проситися назад, вибачатися, що залишив їх колись. – Якщо залишишся жити в селі, ми будемо твоїми сусідами, – сказала Оксана. – Тільки не думай, що все знову стане як раніше. Та чим довше Ігор жив в селі, тим більше родина стала його шкодувати, а від Оксани відвертатися
Ігор ніколи не любив своє село. Маленький двір, стара хатина, покрита іржавим дахом. Бездоріжжя та шум птахів, які нагадували про те, як давно він залишив цей куточок землі.
Мамо, ти привезла гроші? – перше, що запитала Марина, обіймаючи матір, яка після заробітків повернулася з Португалії. – Привезла, дочко, не хвилюйся. Тепер у нас буде все добре, – відповіла Поліна, з полегшенням усвідомлюючи, що повернулася додому після важких місяців на чужині. Але розчарувалася мати дуже швидко, євро ті йшли, як вода
У невеличкому містечку на заході України жила звичайна сім’я: мати Поліна, її двоє дітей, син Віталій та дочка Марина. Їхній будинок, хоча й не великий дуже, був завжди

You cannot copy content of this page