Людмила, стоячи біля у плити, почула голос Сергія, який повернувся додому. Втомлено кинувши портфель на диван, він зиркнув на неї, не піднімаючи погляду.
— Людмило, ти на вечерю сьогодні щось нормальне приготувала? Чи знову макарони з ковбасою? — запитав він, явно не очікуючи особливо відповіді.
Людмила намагалася стримати обурення. На сковорідці парувала курка з овочами, вона витратила чимало часу на приготування, але це все залишалося поза увагою її чоловіка.
— Сьогодні я тушкую м’ясо, — спокійно відповіла вона. — Ти сам говорив, що треба готувати без жиру.
— Ну, так, — посміхнувся дивно він, відкриваючи холодильник. — А щось серйозне? Ти завжди економиш на тому, де не потрібно. Дім — твоя зона відповідальності, а я заробляю та відкладаю.
— На що відкладаєш? — запитала Людмила, відчуваючи дивні неприємні нотки в голосі чоловіка.
Сергій безтурботно махнув рукою і сів за стіл.
— На автомобіль відкладаю, Людо. І ще подумав: ми обоє працюємо, тому час подумати про роздільний бюджет. Зможеш?
Вона поставила каструлю на плиту з різким звуком.
— Роздільний бюджет? Серйозно?
— Звісно, — відповів він, ніби це було природно. — Ти у нас господиня. Продукти, комунальні платежі, діти — це твоя частина витрат буде. А я буду гроші відкладати.
— А діти? Ти вважаєш їх частиною моєї «зони відповідальності»?
Сергій знизав плечима.
— Людмило, припини вже драматизувати. Все, що я роблю — для родини. Ти ж розумієш, крім мене заощаждження ніхто не буде відкладати.
Вона відвернулася, намагаючись приховати сльози. Цей розмова не мала сенсу.
Наступного вечора Сергій повернувся додому з новим спортивним костюмом. З гордістю розклав його на дивані.
— Це що? — Людмила застигла, не вірячи своїм очам.
— Новий костюм, — відповів він. — Зручний, легкий. Потрібний для тренувань у спорт зал.
— Ти купив це, знаючи, що я буду тягти всі витрати одна? — її голос був тихим від розчарування.
— Не починай, Людо. Це необхідність, для мого здоров’я. Тобі що, важко зрозуміти? Ти сама казала, що треба подавати дітям хороший приклад. Спорт – це хороший приклад.
Щось всередині Людмили обірвалося.
— А як же сім’я? Ми — просто тягар якийсь для тебе?
Він засміявся.
— Людо, припини бути такою драматичною. Мені спати пора.
Він вийшов, залишивши її одну. Людмила дивилася на новий костюм чоловіка не знаючи, скільки ще зможе це терпіти.
Людмила сиділа в кімнаті за столом, у глибоких роздумах. Ручка в її руках то зупинялася, то знову рухалася по паперу, але всі цифри здавались нереальними для неї однієї, коли вона підраховувала все.
Витрати на комунальні, школу для дітей, продукти — усе це було важким тягарем, який доведеться їй нести на собі одній.
З кухні чувся дзвін посуду. Сергій щось готував для себе, навіть не запитавши, чи поїла вона. Людмила поглянула на вікно, намагаючись не згадувати його нещодавні важкі слова.
Вранці Людмила зустрілася з подругою Оленою на шляху до роботи. Олена одразу помітила її втомлений вигляд.
— Ти як? Знову не спала? — запитала вона.
— Надто багато всього навалилося, — тихо відповіла Людмила. — Сергій вирішив відкладати гроші на машину і залишив усі решту витрати на мені.
Олена похитала головою.
— Людо, це ненормально. Ти не повинна все тягти одна.
— Я знаю, — гірко посміхнулася вона. — Але що я можу зробити? Розмовляти з ним безрезультатно, він не чує мене.
— А діти? Вони це бачать усе? — уточнила Олена.
— Так. Я намагаюся їм пояснити, але, — Людмила опустила погляд. — Іноді мені здається, що вони краще розуміють усе, ніж він.
Пізніше, в магазині, Людмила порівнювала ціни. В руках у неї було декілька тисяч, які треба було розтягнути до наступної зарплати, а вона ще нескоро буде.
Вона побачила старшу жінку, яка вкладала дорогі продукти в кошик, і на мить задумалася про своє життя. Чи був у неї колись такий вибір?
Коли вона повернулася додому, то побачила, як Сергій розкладає нові інструменти, готуючись встановлювати аудіосистему в машину, якої ще не було, але він завбачливо, як вже встиг пояснити, купив її, поки на неї на свята велика знижка була.
— Що це за витрати? — її голос був сердитим від обурення.
— Ну, я ж відкладаю, тому по знижках потрібні речі купую, по хороших знижках, економлю добре.
— Справді? Знижка? А діти? Школа? Новий одяг?
Він усміхнувся.
— Людо, досить. Ти просто не вмієш економити.
Вона більше не стала продовжувати. В голові було забагато думок, але слів не вистачало.
Вечір того ж дня Людмила вирішила зателефонувати своїй матері.
— Мамо, не знаю, що робити. Сергій мене не чує.
— Людмило, можливо, тобі варто більше думати про себе? — голос матері був спокійний. — Іноді чоловікові треба показати, що ти не будеш поступатися всім через його забаганки.
Людмила задумалася. Можливо, мама мала рацію? Можливо, час щось змінювати?
Коли Сергій зайшов на кухню, Людмила була занурена в свої думки. Тиша була порушена його голосом.
— Людмило, я знову подумав. Можливо, ти права. Я справді захопився своїми цілями, — сказав він тихо.
Дружина на мить зупинилася, чекаючи продовження.
— Але ти теж повинна розуміти, що автомобіль для сім’ї — це важливо для нас усіх. Я роблю це для родини. Це можливість подорожувати разом! Зараз треба накопичити на перший внесок, потім я буду брати машину в кредит і підробляти по вихідним.
Її очі запалали від обурення.
— Підробляти для кого? Не для сім’ї своєї! Сім’я — це не машина. Це діти, наш дім, наше життя. А ти живеш так, наче це просто дрібниці.
Сергій замовк. На його обличчі з’явився роздратування, але він нічого не сказав. Через кілька хвилин він встав і вийшов з кімнати, залишивши дружину наодинці.
Того вечора Людмила сиділа за столом, перебираючи списки витрат. Усі цифри, які вона намагалася підрахувати, здавалися безглуздими. Її думки не покидала розмова з Сергієм. Більше вона не могла мовчати.
Коли він увійшов на кухню, Людмила зібралася з силами.
— Нам потрібно поговорити, — сказала вона, відкладаючи ручку.
— Про що ще? — Сергій сів навпроти з виразом легкого роздратування. — Ми ж уже все обговорили.
— Ні, не обговорили, — Людмила зустріла його погляд. — Сергію, це не родина. Ти живеш так, ніби ні я, ні діти тобі не важливі.
Він усміхнувся, не сприйнявши її слова серйозно.
— Люба, припини. Ти сама погодилася на роздільний бюджет. Якщо не справляєшся з цим — скажи.
— Я справляюся, але за яку ціну? Ти відкладаєш гроші на машину, купуєш собі необхідні речі якісь, навіть не радишся зі мною, а я повинна тягнути все — дім, дітей, все. Де тут справедливість? — її голос звучав напружено, але вона стримувалася.
— Я чоловік, я відкладаю на важливі речі. Це для нас, а не тільки для мене.
— Для нас? Машина важливіша за школу для дітей? Важливіша за їжу на столі? — вона підвищила голос. — Ти навіть не бачиш, як я втомилася!
— Може, тобі просто більше відпочивати потрібно і все? — відрізав він. Його байдужість прозвучала дуже неприємно.
— Я втомилася не від справ, а від твоїх зауважень і незрозумілих прохань, — нарешті сказала Людмила. — Ти перетворив сім’ю на проект, де є тільки твої побажання. Якщо це не зміниться, я не буду продовжувати.
Сергій подивився на неї, мовчки підвівся і вийшов до спальні. Двері гучно захлопнулися, залишаючи Людмилу в тиші. Вперше за довгий час вона відчула не образу, а спокій.
Наступного дня Людмила зустрілася з подругою Оленою. Вони сиділи в кафе, і Людмила нарешті дозволила собі виговоритися.
— Він мене не чує. Просто не чує, — зітхнула вона. — Не знаю, як далі жити.
Олена розуміючи дивилася на неї.
— Людмило, ти не повинна все тягнути сама. Постав себе на перше місце. Якщо він не хоче змінюватися, це його вибір.
Ці слова відлунювали в душі Людмили, коли вона поверталася додому. Вона знала, що потрібно щось змінювати.
Наступного дня, після того як Людмила вирішила поставити себе на перше місце, вона відчула зміни у своїх діях і навіть у своїх думках. Вона більше не була готова мовчати й чекати, поки все зміниться самостійно.
Сергій звернув увагу на зміни, хоча й не одразу зрозумів, що саме відбувається.
– Людмило, ти на мене ображена? – спитав він за сніданком, помітивши її спокій, якого не було раніше.
– Ображена? Ні, – відповіла вона, дивлячись на нього. – Я просто більше не буду тягнути все сама. Якщо хочеш роздільний бюджет, тоді давай розділяти все: продукти, рахунки, витрати на дітей. Моя частина – це те, що я готую для всіх. Не приносиш продукти – їмо в кафе.
Сергій замовк, його обличчя помітно змінилося. Він, здається, не очікував такого повороту.
– А що ти хочеш, Людмило? – після паузи запитав він.
– Я буду думати про себе. Збираю гроші на подорожі з дітьми. І ти теж будеш розуміти, що всі рішення треба обговорювати разом, а не тільки те, що тобі вигідно, – її голос був спокійним, але впевненим.
Сергій важко зітхнув, залишив сніданок і пішов на роботу, не промовивши більше жодного слова.
Тим часом Людмила почала новий етап. Вона записала в блокнот список бажань — маленьких і великих, тих, про які раніше навіть не думала. Вона хоче побачити нові місця, займатися спортом, відновити себе після всіх цих років, коли ставила потреби інших на перше місце.
Чоловік повернувся додому, і побачив, як дружина записує нові цілі. Він спробував запитати, що це, але вона лише усміхнулась.
– Список бажань, – сказала вона. – Моя черга думати про себе.
Він мовчав, відчуваючи, як змінились правила у їхньому домі. Він ще не знав, як з цим жити, але вже зрозумів, що дружина більше не буде мовчати.
Сергій ще пробував пояснити, що це не правильно і вони мають гроші відкладати на автомобіль, а не на подорожі і дрібниці різні. Автомобіль – це те, що потрібне їм усім.
Але чи варто економити на всьому тільки заради того, щоб купити машину?
Фото ілюстративне.
