Моя історія почалася дуже просто – на весіллі подруги, коли я впіймала букет нареченої, а він опинився на столі біля Михайла.
Всі посміялися, але через рік ми таки з ним одружилися. Хто міг уявити, що цей на перший погляд незначний випадок стане початком справжнього непорозуміння для мене?
Я працювала в успішній компанії, займалася продажами. Це приносило стабільний дохід і дозволяло почуватися незалежною.
Квартира, яку я отримала від батьків, стала моїм затишним гніздечком. Батьки подбали, щоб я не залишилася без даху над головою після того, як їх не стане. Тепер ця квартира була моєю гордістю – я зробила хороший ремонт, обставила все зі смаком.
Михайло працював менеджером у автосалоні.
Зарплата у мого чоловіка зовсім була нестабільною – часом досить таки нормальні суми виходили, а часом майже нічого, все залежало від продажів, а продажі останні роки зовсім сумні.
Але мене це не лякало, адже я звикла покладатися на себе.
— Світлано, ти така самостійна, — казала моя начальниця, Олена Вікторівна. — Багатьом чоловікам це не подобається.
— А що в цьому поганого? — відповідала я, знизуючи плечима. — Час змінюється, і жінки теж можуть бути успішними.
У нашій парі Михайло був м’якшим, часто погоджувався з моєю думкою. Мене це влаштовувало – жодних конфліктів, всі рішення приймалися спокійно. Хоча іноді він виявляв дивну наполегливість у дрібницях, але я списувала це на його характер.
Перші тривожні знаки з’явилися після весілля. Михайло почав говорити, що наша квартира замала для сімейного життя.
— Світлано, нам би щось просторе, — казав він, розглядаючи кімнати. — Коли діти з’являться, тут буде тісно.
— Михайле, які діти? Ми ж домовлялися спочатку стабільно встати на ноги, пожити для себе.
— Ну, все ж, було б добре придбати будинок за містом. Продаємо квартиру цю і шукаємо краще житло.
— Стоп, — я різко його перебила. — Квартира моя не продається. Це пам’ять про моїх батьків, я хочу, щоб вона завжди залишалася.
Михайло не наполягав, тільки посміхався якось дивно. Тоді я не придала цьому особливого значення.
А потім у нашому житті активно з’явилася свекруха – Галина Михайлівна. Вона почала приходити майже щодня, ніби наглядати за сином.
Спочатку мені це навіть сподобалося – хороші стосунки в родині завжди приємно. Але поступово я почала помічати, як вона оцінюючим поглядом оглядає нашу квартиру.
— Світлано, — говорила Галина Михайлівна, проводячи пальцем по поличці. — Ви могли б жити набагато краще. У моєї подруги діти продали стару квартиру і купили будинок. Тепер вони живуть, як люди!
Я мовчки протирала пил, намагаючись не звертати увагу на її зауваження. Але свекруха не заспокоювалася:
— В цьому районі ціни хороші. Продасте — купите будинок за містом. Михайло давно мріє про це.
— Галино Михайлівно, давайте не будемо про це, — твердо сказала я. — Квартира не продається.
Після таких розмов настрій погіршувався. Я не розуміла, чому чужі люди намагаються розпоряджатися моїм майном. Михайло у такі моменти зазвичай мовчав.
— Мама просто хвилюється за нас, — казав він заспокійливо. — Не звертай уваги.
Але я помічала, як після візитів матері Михайло ставав нервовішим, часто шепотівся з нею по телефону.
Якось я випадково почула частину їхньої розмови:
— Мамо, я намагаюся, але вона не погоджується, — шипів Михайло. — Каже, що це пам’ять про батьків.
— Господи, яка пам’ять? — сердито відповіла Галина Михайлівна. — Гроші важливіше. Дій за планом.
Я застигла на місці, намагаючись осмислити почуте. Який план? Що вони задумали?
Того ж вечора я помітила, що зник ключ від шухляди, де зберігалися документи на квартиру. Я ретельно обшукала всю квартиру – без результату.
— Михайле, ти не бачив ключ від мого столу? — спитала я максимально байдуже.
— Який ключ? — він навіть не підняв очей від телефону. — А, той маленький? Ні, не бачив.
Щось у його голосі насторожило мене. Я замовила новий замок і почала уважніше стежити за документами. І правильно зробила – невдовзі помітила, що документи лежать не так, як я їх залишала.
Того ж вечора я затрималася на роботі. Повернувшись, почула голоси на кухні. Михайло і Галина Михайлівна щось активно обговорювали.
— Юрист сказав, без її підпису нічого не вийде, — говорив Михайло. — Треба діяти по-іншому.
— Ну так, умов її! Ти ж чоловік, у тебе це вийде, вона ж кохає тебе! — обурювалася свекруха.
Я тихо пройшла в спальню, намагаючись не привернути увагу. У голові крутилося безліч запитань. Вони що, планують продати мою квартиру без мого відома?
Дні минали в напрузі. Я почала помічати більше дрібних деталей: як Михайло забирає пошту до мене, як ховає телефон, коли я вхожу в кімнату, як нервує, коли я приходжу з роботи раніше.
В п’ятницю я знайшла в поштовій скриньці підозрілий лист. Виявилося, хтось намагався дізнатися інформацію про власника квартири та її вартість. Я перехопила подих – чи готові вони йти на таке?
Ввечері подзвонили у двері. На порозі стояв чоловік з документами.
— Добрий вечір, я Олександр Іванович, ріелтор, — представився він. — Нам сказали, що ви продаєте квартиру?
За його спиною стояла задоволена Галина Михайлівна.
— Нічого я не продаю, — різко відповіла я. — Вам сказали неправду.
— Але ж ми обговорювали, — почала свекруха.
— Ми нічого не обговорювали! — я підвищила голос. — Вам краще покинути мій дім!
Наступний вечір став кульмінацією. Михайло звинуватив мене в неповазі до його матері. Я не стрималася:
— А ти не вважаєш, що неповага – це приводити ріелтора без мого дозволу?
Виявилося, що вони планували продати квартиру за моєю спиною, підписавши всі документи без мого відома. Я не дозволила їм цього зробити і вирішила подати на розлучення.
Чоловік зібрав речі і поїхав до мами своєї. Тиждень минув, тепер він телефонує, каже, що помилився і не варто було йому слухати маму. Михайло сказав, що все переоцінив і більше ніколи такого не повториться, просить, щоб я вибачила його і ми зберегти сім’ю і далі жили щасливо. Обіцяє, що більше не дозволить мамі втручатися в наше сімейне життя?
Але чи варто пробачати таке і далі жити з таким чоловіком? Так, у нас все добре було, він добрий був і уважний, я щиро кохаю його. Але чи буду я з ним щаслива після того. як він себе повів?
Чи зміниться він? Чи такі люди вже не міняються?
Фото ілюстративне.
