Коли Степан побачив, що весілля буде бідним, наречені небагаті були і намагалися на всьому зекономити, то відійшов в інший кінець залу і непомітно дістав з конверту, який вони приготували з дружиною на подарунок, 4 тисячі гривень. – Їм і три тисячі гривень буде достатньо, а про це ніхто ніколи не дізнається, – прошепотів він. Поклав гроші в кишеню, а сам попрямував до нареченої вручати конверт

Знову на весілля йдемо з конвертом грошей? – Степан Дмитрович стояв перед дзеркалом, сердито натягуючи краватку. – Хотілося б щось більш оригінальне придумати, річ якусь недорогу подарувати, а не цілих 7 тисяч тисяч гривень у конверті.

Катерина Михайлівна, тримаючи сумочку, зупинилася біля дверей і мовчки витримала паузу.

Потім, не обертаючись, сказала:

– Ми ж домовлялися, Степане. Це їхній важливий день. Щастя нашій племінниці важливіше за твої принципи та наші гроші.

– Та я знаю, – він роздратовано махнув рукою, – просто на ці гроші можна було машину відремонтувати нашу. Чи ти справді вважаєш, що для Каріни важливіше гроші, ніж дядько її, у якого не буде машини, якщо він її не відремонтує?

– Я вважаю, – Катерина обернулась і подивилась на чоловіка, – що справа не в грошах. Це про сумління та турботу. І про те, що ти, Степане, жадібний у мене якийсь.

Степан зітхнув, відвернувся і тихо додав:

– Жадібний. Я просто економний.

Святковий зал зустрів їх скромними прикрасами: яскраві стрічки з фатину, білі скатертини та невеликі букети на столах.

Степан Дмитрович оглянув приміщення і похмуро прошепотів:

– Оце весілля. Мабуть, економили на всьому.

– Степане! – Катерина торкнула його ліктем, – Веди себе чемно. Люди старалися дуже.

Він буркнув щось нечітке, коли вони наближалися до свого столу.

Каріна, наречена, яка сяяла в простому, але елегантному платті, зустріла їх при вході:

– Дядько Степане, тітко Катерино! Дякую, що прийшли! Так рада вас бачити, ви навіть не уявляєте просто!

Володимир мимоволі усміхнувся, відчуваючи тепло від її щирості.

Він простягнув конверт, але раптом затримав рух, ніби не до кінця впевнений у своєму рішенні. Але вирішив чомусь поки почекати з подарунком.

Сівши за стіл, Степан замкнувся в собі. Катерина сіла поруч і непомітно поглядала на нього.

– Що з тобою? – тихо запитала вона.

Він не відповів, лише задумливо дивився на скатертину, ніби рахуючи малюнки. Залишивши дружину без відповіді, він встав:

– Я зараз відійду трішки, освіжусь.

За дверима він швидко витягнув з конверта частину грошей і сховав їх у кишені піджака. Гул з залу посилював його внутрішнє напруження. Він зупинився, поглянув на решту грошей у конверті.

– Хіба це небагато буде для них? – прошепотів він собі. – І ніхто нічого не помітить тепер і знати не буде.

Він зітхнув, виправив піджак і повернувся до столу. Катерина мовчки спостерігала за ним, піднявши брову. Цей погляд сказав все. Але вона не сказала ані слова.

Перші тости почали звучати, гості вітали молодят, і навколо панувала атмосфера тепла й радості.

Степан, сидячи за столом, нервово ковиряв ложкою в тарілці. Його думки все більше обертались навколо прихованих грошей.

– Можливо, я помилявся, – раптом промайнуло в його голові. Він поглянув на Катерину, але її вираз обличчя залишався спокійним.

– Ну що, Степане, задоволений? – буркнув він сам до себе, але навіть це не допомогло вгамувати відчуття зростаючої ніяковості.

Тим часом у залі знову лунали розмови. Степан пив компот, намагаючись приховати своє сум’яття. Катерина, нібито нічого не помітивши, вела спокійну бесіду з сусідкою по столу.

– Степане, чому мовчиш? – несподівано звернулася до нього Катерина. – Немає для молодих добрих слів? Чи ти думаєш, що весілля обійдеться без твоїх думок?

Він знизав плечима, але її тон тільки додав йому хвилювань. Він відчував її погляд, але замість відповіді почав розмовляти з сусідом про погоду.

Каріна знову пробігала між столами, її сміх наповнював залу, наче дзвін бокалів. Володимир не міг не слідкувати за нею, наче намагаючись знайти виправдання для свого вчинку.

– Дивись, яка щаслива племінниця, – тихо сказала Катерина, відпиваючи з бокала. – Вона потребує нашої підтримки. Навіть більше, ніж ми думаємо.

Володимир не знайшов, що відповісти. У цей момент до їхнього столу підійшов ведучий з мікрофоном, оголошуючи черговий тост.

Гості піднялися, щоб сказати слова побажань і вітань. Коли настав час Степана, Катерина м’яко підштовхнула його ліктем.

– Іди, скажи щось.

Степан встав, відчуваючи, як погляди гостей приклеїлися до нього. Він прочистив горло, подивився на молодят і спробував посміхнутися.

– Ну що я хочу сказати. Каріно, Владе, – почав він, оглядаючи зал, – ви молодці. Збережіть це щастя. Ми вами пишаємося.

Його коротка промова отримала ввічливі аплодисменти. Степан вручив молодим конверта та сів на місце, відчуваючи, як Катерина ледь помітно похитує головою.

– Глибока думка, – прошепотіла вона. – Сьогодні ти на висоті.

– Та не переймайся, – відповів він. – Все сказав, як треба.

Але всередині він знав: він не сказав все, що було потрібно, і зробив не те, що мав. Коли розмови за столом відновилися, він несвідомо витер лоб, ніби намагаючись стерти з нього невидиме тавро.

Повільно вечір наближався до своєї кульмінації. Каріна все частіше з’являлася з мікрофоном, її радість була такою щирою, що цього не можна було не помітити, і Степан раптом усвідомив, що не може спокійно дивитися на це.

– Ось чому треба вчитися, – сказала Катерина, ніби почувши його думки. – Радіти.

Він лише зітхнув, намагаючись приховати своє неспокійне відчуття.

Всередині нього зростала думка, що його вчинок от-от наздожене його, він дуже шкодував, що вчинив саме так, адже він витяг з конверта чотири тисячі гривень, там залишилося всього три.

Коли Каріна підняла мікрофон, вона оглянула зал і, посміхаючись, почала:

– Дорогі наші, дякуємо, що ви з нами. Цей день – не тільки для нас з Владом, а й для всіх вас. Для родини, для любові, для підтримки, яку ми відчуваємо від кожного з вас. Ваші подарунки – це не лише речі чи гроші, це символ вашої любові. Дякуємо вам за це.

Гості зааплодували, а Каріна трохи засоромлено поклонилася.

Степан, сидячи за столом, відчув, як його стискається серце. Її слова торкнулися його глибше, ніж він очікував.

Він подивився на конверт в руках Каріни. Вона так обережно тримала його, що на мить йому стало соромно.

Катерина непомітно доторкнулася до його руки:

– Чув? Іноді справді варто подумати, перед тим як діяти.

Степан нічого не відповів. Замість цього він встав із-за столу під приводом вийти «на свіже повітря». Після кількох хвилин, проведених на вулиці, він розумів, що щось мусить змінити.

– Ти зробив, що хотів. Чого тепер хвилюватися? – бурмотів він сам до себе.

Але слова Каріни не давали йому спокою.

«Це символ вашої любові» – вони крутилися в його голові.

Він витягнув із кишені купюри, які дістав з конверта, чотири тисячі гривень і поглянув на них.

Тепер гроші більше не мали значення. Володимир відчував лише бажання виправити свою помилку і попрямував до адміністрації.

Він повернувся в зал і, проходячи повз Каріну, знову відчув її радісну усмішку.

За столом Катерина помітила зміну в ньому. Вона нахилилася ближче:

– Що задумав?

– Щось таки маю на думці, – коротко відповів він.

В цей момент офіціанти принесли триярусний торт, і вся зала вибухнула аплодисментами.

Каріна кинулася до нього:

– Дядько Степане, це ви? Ви з тіткою? Дякую величезне! Це неймовірно!

Степан смутно посміхнувся, поглянувши на радісну племінницю:

– Хотілося, щоб цей день запам’ятався. Таке гарне свято у вас.

Каріна засвітилася, а Катерина, стоячи поруч, тихо запитала:

– Як ти це організував? Це ж не входило в твої плани.

– Просто, – Степан зам’явся, шукаючи слова. – Зрозумів, що я помилявся. Захотів виправити. Ось і все.

Катерина м’яко посміхнулась

– Рада, що ти це зрозумів. Хоч і трохи запізно.

Степан усміхнувся у відповідь, вперше за весь вечір відчуваючи, що зробив правильний вчинок.

А ви як гадаєте: це гідний вчинок був?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page