Не вдасться тобі це зробити, не варто ворушити минуле, – каже мені мій чоловік. – Марто, ти ж розумієш, що забагато часу пройшло. – Я все розумію, але я мушу спробувати, – кажу. – Розумієш, це ж мої батьки. – За всі роки вони стали чужими, минулого не повернеш, а розбиту вазу не склеїш, – каже чоловік. – Я не зрозуміла, ти зі мною ч ні? – питаю. – Так, Мартусю, – посміхається Олексій. Він у мене дуже хороший, і я була впевнена, що він стане на мою сторону. – Тоді слухай мене і допомагай
– Не вдасться тобі це зробити, не варто ворушити минуле, – каже мені мій чоловік. – Марто, ти ж розумієш, що забагато часу пройшло. – Я все розумію,
Надійко, це ж свята. От як я маю сказати родичам, щоб вони не приїжджали? – каже мені чоловік. – Мама вже збирається до нас, в понеділок приїде.  – І що вона збирається у нас цілий тиждень робити? Великдень аж в неділю, – уточнюю я. – Так не тиждень, два тижні мама збирається у нас гостювати, – попередив чоловік. В мене слів забракло. Що я робитиму з свекрухою два тижні
– Надійко, це ж свята. От як я маю сказати родичам, щоб вони не приїжджали? – каже мені чоловік. – Мама вже збирається до нас, в понеділок приїде.
Нещодавно мама до мене приїхала, і я ледь не розплакалася. Надворі холодно, мокро, а вона в тоненькій курточці, роззулася – ноги мокрі, бо чоботи діряві. А звідки нове взяти, якщо грошей немає. Поїхала мама додому, а я брата набрала. кажу, мамі треба купити новий одяг, адже свята йдуть, хоч куртку і взуття треба купити. І продуктів трохи кращих на свята треба мамі дати також. Я зрозуміла, що сама всі ці витрати не потягну, у мене ж своя сімʼя є, мені про дітей треба дбати. Але брат, замість того, щоб включитися, вмив руки і сказав, що це не його проблеми і йому самому важко
– У мами фінансові проблеми, Вадиме, нам треба скинутися і допомогти мамі, – кажу. – Великдень скоро, ми не можемо її залишити. – Софіє, ти знову щось вигадуєш.
Мова йде про твого брата, рідного між іншим. Як це ти йому не допоможеш? – каже свекруха моєму чоловікові, коли ми відзначали 40-й день по батьку. Ми з Максимом разом вже 12 років, і про те, що у нього є мама, я дізналася далеко після нашого весілля. Він ніколи про неї не говорив, а я і не чіпала цю тему. Чоловік мені розповів їхню доволі сумну родинну історію, я не могла спочатку повірити, що таке взагалі буває
– Мова йде про твого брата, рідного між іншим. Як це ти йому не допоможеш? – каже свекруха моєму чоловікові, коли ми відзначали 40-й день по батьку. Ми
Не приїдемо ми до вас, сил нема, – сказала сухо мені мама, коли нарешті від мене слухавку взяла. Не говорила вона зі мною більше тижня, і я відразу зрозуміла, що щось сталося, бо такого ще жодного разу не було. Виявляється, що мама образилася, коли дізналася, що моя свекруха поїхала в санаторій на відпочинок. – Звідки у свахи такі гроші? Я цікавилася, там два тижні коштує 40 тисяч гривень, – з подивом питає мене мама. Якщо чесно, то я найбільше боялася, що мама мені задасть це питання, бо брехати я не люблю, а правду казати не можу
– Не приїдемо ми до вас, сил нема, – сказала сухо мені мама, коли нарешті від мене слухавку взяла. Не говорила вона зі мною більше тижня, і я
Свята наближаються, мамо, грошей треба. Ти ж допоможеш? – дочка мене набрала кілька днів тому, щоб попросити допомоги. Все б нічого, але місяць тому, коли я сказала дочці, що приїду на свята додому, вона прямо мені сказала, щоб я не їхала, бо у них інші плани
– Свята наближаються, мамо, грошей треба. Ти ж допоможеш? – дочка мене набрала кілька днів тому, щоб попросити допомоги. Все б нічого, але місяць тому, коли я сказала
Мамо, це ж всього навсього квартира, і вона і так пустує, а я – твоя рідна донька, – каже мені Світлана. Я зараз живу в Німеччині, працюю, і змогла купити собі квартиру. Мені вже 65 років, і я розумію, що ще трохи, і треба буде повертатися додому, тому я і впорядкувала для себе житло, усвідомлюючи, що я в такій ситуації, що хоч і маю дочку, але мені доводиться розраховувати лише на себе. Та зараз дочка просить, щоб я свою квартиру віддала їй
– Мамо, це ж всього навсього квартира, і вона і так пустує, а я – твоя рідна донька, – каже мені Світлана. Я зараз живу в Німеччині, працюю,
Мамо, не зрозумів. А де гроші? – відразу зателефонував мені син в Італію. – У тітки Зіни, – спокійно кажу. – В якої ще тітки Зіни? – перепитав спантеличено син. – У тієї, що за твоєю бабусею доглядає, – пояснюю. Син не зрозумів, образився. Але мені вже байдуже, бо більше нічого я йому давати не збираюся. Він і так від мене забагато отримав, а коли треба було допомогти – то відмовився
– Не можу я приїхати зараз, я ж лише роботу знайшла, – кажу я своєму сину. – Зрештою, Микито, мова йде про твою бабусю, яка тебе практично виростила.
Ти не можеш отак просто піти. Ми ж одружені, я твій чоловік і ми прожили майже 40 років, – Валерій не міг повірити, що я не жартую, і справді збираю речі, щоб піти від нього. – Марино, може хоч ти щось мамі скажи, – поки я складала валізи, чоловік робив спроби виправити ситуацію, і телефонував і доньці, і сину. – Володька, мама йде з дому, приїдь і поясни їй, що так не робиться, – чую, як чоловік скаржиться у слухавку нашому сину. Я склала речі, викликала таксі, а тоді задала чоловікові одне запитання
– Ти не можеш отак просто піти. Ми ж одружені, я твій чоловік і ми прожили майже 40 років, – Валерій не міг повірити, що я не жартую,
Маріє, ви мені кави побільше привезіть, бо ніде нема такої доброї як та ваша італійська, – каже мені по телефону сваха. – І якщо вам буде не важко, то ще я вам на вайбер список скинула, купіть, якщо зможете ще ці продукти. Я по приїзду усі гроші за ці покупки вам поверну. Я поговорила з свахою, поставила слухавку і заглянула у вайбер. Лариса і справді вислала цілий список. Відмовити родичці я не могла, тому купила все за списком, але обіцяних грошей я так і не дочекалася
– Маріє, ви мені кави побільше привезіть, бо ніде нема такої доброї як та ваша італійська, – каже мені по телефону сваха. – І якщо вам буде не

You cannot copy content of this page