Якою ж ти стала, донечко! Не впізнаю просто, – незнайомий чоловік в доволі брудному одязі відчинив хвіртку і впевнено направлявся до Наталки, яка вийшла в грядки, щоб після дощів трохи там попоратися. – Ви хто? І що вам потрібно? – запитала Наталка. Сказала вона спеціально це так голосно, що з хати вийшов її чоловік. – Донечко, ти що, батька рідного не впізнаєш? – незнайомець поспішив пояснити, хто він і чого прийшов
– Якою ж ти стала, донечко! Не впізнаю просто, – незнайомий чоловік в доволі брудному одязі відчинив хвіртку і впевнено направлявся до Наталки, яка вийшла в грядки, щоб
Уявляєш, Рито, вранці мені нічого не сказала, а сама стала мити вікна, – скаржиться на невістку Марія Петрівна своїй подрузі на роботі. – І що тут поганого? Ти б раділа – тобі не доведеться це робити, не те, що мені, – каже Рита. – У мене в будинку 12 вікон, я не знаю як їх всіх помити. – Та розумієш, вона ж тюль і штори зняла, в пралку закинула! Я як це побачила, то аж сіла, їх же руками прати треба, там така делікатна тканина, – розповідає і ледь не плаче Марія Петрівна
– Уявляєш, Рито, вранці мені нічого не сказала, а сама стала мити вікна, – скаржиться на невістку Марія Петрівна своїй подрузі на роботі. – І що тут поганого?
Сто євро на взуття, сто на курточку, це для онуки, і ще хоча б триста щоб стіл накрити, – моя дочка без зайвої скромності рахувала, скільки грошей я маю їй передати на свята. – То це виходить 500? – перепитала я. – Мамо, ну що ти так впритик рахуєш, як колись в себе в магазині, – обурюється дочка. – А я? Мені теж на Великдень треба щось прикупити. – То скільки загалом тобі треба? – питаю. – Тисячу давай, якраз на все вистачить, а якщо залишиться, то я відкладу, – пообіцяла Людмила. – Тільки пошвидше передай через водіїв, а то свята на носі, – каже. – А навіщо ж передавати? Я сама приїду, – кажу
– Сто євро на взуття, сто на курточку, це для онуки, і ще хоча б триста щоб стіл накрити, – моя дочка без зайвої скромності рахувала, скільки грошей
Коли Алла повернулася в село, всі дивувалися, що вона приїхала одна, а не з чоловіком, але прямо запитати її ніхто не міг, тільки бачили, що ходить вона сама, сумна і невесела. Всі ще памʼятають їхню гучну історію кохання, як Артур, єдиний син багатих батьків, вирішив одружитися з бідною дівчиною. Скільки тоді перешкод їм довелося подолати, адже батьки Артура не хотіли такої невістки. Артур поїхав з села, і Аллу з собою забрав. А через кілька років вона повернулася знову в село
Коли Алла повернулася в село, всі дивувалися, що вона приїхала одна, а не з чоловіком, але прямо запитати її ніхто не міг, тільки бачили, що ходить вона сама,
Розказуй, Марійко, як живеш. Чого не дзвониш мені? Загордилася? – тітка Зоя з ропашілими щоками зняла з себе плащ і без запрошення попрямувала на кухню. Бачу, моя мама розгубилася і не знає, що й казати, бо всі ми розуміємо, що візит її рідної сестри напередодні свят не просто так. Тому я і вирішила, що теж вступлю в їхній діалог. – Привіт, тітко Зоє. Каву будете? – питаю, намагаючись бути ввічливою. – А чого лише каву? Світлано, ти ж знаєш, що я люблю добре поснідати. Зранку виїхала до вас першим автобусом, то вже зголодніла, так що відчиняй холодильник і готуй тітці сніданок
– Розказуй, Марійко, як живеш. Чого не дзвониш мені? Загордилася? – тітка Зоя з ропашілими щоками зняла з себе плащ і без запрошення попрямувала на кухню. Бачу, моя
– І що він собі таке вибрав? Вона навіть борщ не вміє зварити, – Ганна намагалася стримуватися, але давалося їй це важко. Син одружився, привів невістку додому, і відтоді мама втратила спокій, бо була переконана, що син вартий кращої долі. Коли Іван привів до хати молоду невістку Марічку, спочатку Ганна зітхнула з полегшенням – син не буде самотнім, адже Іван до 30-ти років заходився в парубках. Та дуже швидко радість змінилася на обурення, бо молода невістка свекрусі не сподобалася
– І що він собі таке вибрав? Вона навіть борщ не вміє зварити, – Ганна намагалася стримуватися, але давалося їй це важко. Син одружився, привів невістку додому, і
Скільки ти з собою грошей привезла, Марино? – питає мене чоловік. – Петре, я ще сумки розкласти не встигла, а ти вже про гроші. Краще б ти мене спитав, як я з дороги, чи не втомилася, – кажу. – І нащо тобі гроші? – Мирон гарну машину пригнав, треба брати, – спокійно каже мені мій Петро. Щойно я приїхала додому, як чоловік мій мені заявив, що я маю йому машину купити. Ціна питання – якраз 12 тисяч, це сума, яку я зазвичай привожу з собою додому
– Скільки ти з собою грошей привезла, Марино? – питає мене чоловік. – Петре, я ще сумки розкласти не встигла, а ти вже про гроші. Краще б ти
От як це ти не можеш? Ти ж молодша донька, хто як не ти маму догляне? – казали Валентині дві її старші сестри, коли вона теж вирішила з села їхати. Валентина не те, щоб ображалася на своїх сестер, але і не вважала, що вона їм щось винна. Хату матері вона теж категорично відмовилася продавати, адже це якір для мами, там залишилося багато її речей і спогадів. Та й вони планують приїжджати час від часу додому. – Не думали ми, що тебе гроші так швидко зіпсують, сестри так не чинять, – ображено сказали Валентині дві її старші сестри
– От як це ти не можеш? Ти ж молодша донька, хто як не ти маму догляне? – казали Валентині дві її старші сестри, коли вона теж вирішила
Щось сталося мамо? Чого ти дзвониш? – перелякано питає син, коли побачив, що я йому телефоную. Перед тим я довго я дивилася в вікно, після того, як новин по телевізору наслухалася. А потім таки наважилася на дуже важливий крок – взяла телефон і набрала сина. – Привіт, сину, нічого не сталося, просто захотілося почути твій голос, – кажу і від хвилювання ледь сама не плачу
– Щось сталося мамо? Чого ти дзвониш? – перелякано питає син, коли побачив, що я йому телефоную. Перед тим я довго я дивилася в вікно, після того, як
Мамо, гроші треба, – каже мені син. – І тебе, сину, вітаю з святом! – кажу. – А цього разу на що гроші потрібні? – Я тут з Марічкою зустрівся, а вона каже, що треба обновки на Великдень. Ми з нею в магазин пішли, а тут такі ціни, що я за голову вхопився. Вибач, мамо, але без тебе ніяк не впораюсь. Дай хоча б триста євро, – просить Володимир. – Бабусю, привіт! Як справи? – махає мені у екран телефону старша внучка. Глянула я на неї, шкода мені її стало, то я і кажу сину, що добре, дам стільки, скільки треба
– Мамо, гроші треба, – каже мені син. – І тебе, сину, вітаю з святом! – кажу. – А цього разу на що гроші потрібні? – Я тут

You cannot copy content of this page