– Мамо, гроші треба, – каже мені син.
– І тебе, сину, вітаю з святом! – кажу. – А цього разу на що гроші потрібні?
– Я тут з Марічкою зустрівся, а вона каже, що треба обновки на Великдень. Ми з нею в магазин пішли, а тут такі ціни, що я за голову вхопився. Вибач, мамо, але без тебе ніяк не впораюсь. Дай хоча б триста євро, – просить Володимир.
– Бабусю, привіт! Як справи? – махає мені у екран телефону старша внучка.
Глянула я на неї, шкода мені її стало, то я і кажу сину, що добре, дам стільки, скільки треба.
Я заробітчанка, у мене є один син, заради нього я все життя і старалася. Але видно, перестаралася, бо в один момент щось пішло не так.
Я сама розлучена, чоловік знайшов собі іншу і створив нову сімʼю, в якій є діти, тому про нашого сина він забув. Довелося мені бути для нього і за маму, і за тата.
Володимир у мене добрий характер має, але нічим особливо не переймається, пливе собі по течії. Щоб не сталося, він це спокійно переступає і йде далі.
Перший раз він одружився в 20 років, дружиною йому стала його однокласниця. Я була не в захваті від того, що син так швидко сімʼєю обзавівся, адже у нього навіть роботи не було, але нічого не стала казати, не хотіла втручатися в його долю. Сподівалася, що якось все владнається, вони не перші, хто такими молодими сімʼю створив.
Жили вони біля мене, внучка народилася. Я так раділа, що словами не описати. І невістку я полюбила, ставилася до неї як до рідної доньки, бо я інакше не вмію.
Все було добре, але коли внучці було всього 5 років, мій син надумав розлучатися.
– Мамо, я іншу полюбив, зрозумій, вона вже і дитину чекає. А дочці я буду допомагати, – каже.
От що я мала робити? Він дорослий, прийняв рішення. Найцікавіше, що невістка якось просто і легко його відпустила, переїхала з дитиною до своєї мами.
Володя одружився вдруге. Я вже їх до себе не брала, вони в батьків другої невістки оселилися, там є будинок, невеликий, без суперових ремонтів, але все ж місця більше, ніж у мене квартирі.
Народився онук, назвали Володимиром на честь батька. Син тішиться – спадкоємець народився. А через рік чую, невістка знову очікуванні, але тепер вже двійню носить.
Опинився мій син в скрутному матеріальному становищі, бо ж тут троє малих дітей, там донечка, на яку він аліменти платив. Зізнався мені син, що в борги великі вліз.
Подивилася я на все це, шкода мені його стало, захотіла я йому хоч трохи допомогти, тому і поїхала на заробітки. Сестра моя рідна вже багато років в Італії, то я до неї теж поїхала. Вона двох своїх дітей житлом забезпечила, по квартирі їм купила, а я собі подумала, чим я гірша – теж допоможу своїй дитині.
Я думала хоч борги сина віддати і квартиру йому купити, а в підсумку я вже 10 років тут, і весь цей час тільки те й роблю, що все висилаю сину і онукам.
Якось мене моя рідна сестра спам’ятала, стала картати, що так не можна, і що мені треба і про себе подумати, бо до молодості мені не йде.
То я після розмови з нею сказала сину, щоб більше на мою допомогу не розраховував. Він наче погодився. Але скласти для себе мені не вдається нічого, бо Володимиру постійно на щось треба. Ще б пак, четверо дітей, старша уже майже зовсім доросла, хоче гарно одягатися, а це все коштує шалених грошей.
Невістка перша заміж так і не вийшла, вона практично сама виростила дитину, повторила мою долю. От тільки мені ніхто не допомагав так, як я їй.
Дала я старшій внучці 300 євро на одяг, на наступний день син знову телефонує, каже, що хлопці із взуття виросли, треба всім трьом нові черевики. Невістка додала, що курточки і штани нові теж усім треба.
Дала я і їм гроші, і в підсумку знову залишилася без нічого. Отакі мої заробітки, за 10 років я так до нічого для себе особисто і не доробилися.
Цікаво, то я така одна, чи є ще історії, схожі на мою?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
