– Свята наближаються, мамо, грошей треба. Ти ж допоможеш? – дочка мене набрала кілька днів тому, щоб попросити допомоги.
Все б нічого, але місяць тому, коли я сказала дочці, що приїду на свята додому, вона прямо мені сказала, щоб я не їхала, бо у них інші плани.
Я заробітчанка, 9 років вже в Італії на заробітках. Сама не думала, що так моє життя обернеться, але вже як є.
В 53 роки я втратила роботу, а нову знайти ніяк не могла. Жили ми з дочкою у моїй невеликій двокімнатній квартирі. Марині 30 років, а вона ніяк не могла влаштувати своє особисте життя.
Подруга моя запропонувала мені їхати до неї в Італію, вона вже кілька років в Римі працює, і запевнила мене, що в моїй ситуації це чи не найкращий вибір.
Я все добре обдумала, і хоч і було страшно, але я погодилася, навіть не так заради себе, як заради доньки, сподівалася, що якщо у Марини зʼявиться своє житло, то вона швидше зможе влаштувати особисте життя.
Для того, щоб купити квартиру, знадобилося 3 роки, ще рік я збирала гроші, щоб зробити гарний ремонт.
І відразу як дочка переїхала в свою квартиру, вона зустріла хорошого чоловіка, який зробив їй пропозицію.
Перша моя реакція – я зраділа, бо хотіла, щоб дочка мала родину, а я мала внуків. На радощах я навіть не подумала про те, що майбутній зять має 35 років, а за душею нічого не має – ні квартири, ні машини.
– Мамо, зате він дуже хороший, – захоплено розповідала мені моя донька. Було видно, що вона щаслива і закохана, тому я вирішила не втручатися, нехай виходить заміж і живуть собі, зрештою, гроші і справді не найважливіші в сімейному житті.
Марина вийшла заміж, привела чоловіка в ту квартиру, яку я їй купила, і стали собі жити. Відразу поспішила мене потішити новиною – вона чекає дитину.
Звичайно, я зраділа, яка ж бабуся не зрадіє появі онуків? Дочка народила синочка, осіла вдома в декреті, а зять мав забезпечувати їхню молоду родину.
От тільки Вадиму було простіше розводити руками і казати, що нема роботи, та чекати, що я вишлю з Італії гроші.
Перший час так і було, я висилала 900 євро в місяць дочці, і за ці гроші вони жили.
Але потім я зрозуміла, що це шлях в нікуди і поставила зятю умову – він має знайти роботу і сам утримувати родину.
Це не сподобалося ні йому, ні моїй дочці, вони навіть через це зі мною певний час не спілкувалися, так образилися.
А я тим часом почала відкладати гроші, бо в мене зявилася мрія – купити собі невеликий будиночок за містом. Я про це дочці сказала, та вона мене не підтримала, відповіла, що мені і квартири буде досить.
Квартира стара, маленька, я б її продала, ще б грошей доклала – і купила би будинок. Це стало моєю ціллю, і я почала впевнено йти до неї.
Почала з того, що продала свою квартиру і купила в сусідньому до нашого міста селі невеликий будинок з гарною земельною ділянкою. Початок зроблено, назад дороги немає.
Але коли я захотіла приїхати додому на Великдень, то зрозуміла, що мушу зупинитися у дочки, бо не буду я знімати готель.
Та дочка прямо сказала, що вона проти, щоб я приїжджала. Очевидно, вона досі ображається на мене за те, що я перестала гроші висилати.
Я вирішила взагалі не їхати додому якщо так, але на душі сумно і прикро. Невже квартира, яку я подарувала доньці – це мало? Чому вона не виявляє вдячність хоча б за це?
А тепер знову просить грошей, очевидно, що справи у зятя йдуть погано.
А щоб б ви порадили мені – давати гроші доньці чи не давати, бо не заслужила?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
