– Мова йде про твого брата, рідного між іншим. Як це ти йому не допоможеш? – каже свекруха моєму чоловікові, коли ми відзначали 40-й день по батьку.
Ми з Максимом разом вже 12 років, і про те, що у нього є мама, я дізналася далеко після нашого весілля. Він ніколи про неї не говорив, а я і не чіпала цю тему.
Чоловік мені розповів їхню доволі сумну родинну історію, я не могла спочатку повірити, що таке взагалі буває. Виявляється, батьки мого чоловіка розлучилися, коли Максим ще був школярем.
Його мама закохалася і вирішила піти з сімʼї, залишивши сина з батьком. Уявляю, як йому було, коли мама зібрала речі і поїхала в своє нове життя.
А невдовзі вона народила ще одного сина, і про Максима практично забула. Виростив і виховав його батько.
Свекор був дуже хорошою людиною, я сама могла в цьому переконатися, бо якийсь час, поки ми не придбали свою квартиру, ми жили з ним у його будинку.
Я дивилася на нього з захопленням, адже він вдруге так і не одружився. Очевидно, що в його житті могли бути інші жінки, але додому він нікого не приводив. Сам справлявся з усім домашнім господарством – і прибирав, і прав, і готував. І сина свого усьому навчив, так що тепер мій чоловік у всьому мені допомагає, не розділяє обов’язки на чоловічі і жіночі, ми все робимо разом, і в цьому я вважаю є велика заслуга свекра.
Маму свою Максим практично не бачив, вона була повністю поглинута турботами в своїй новій родині, навіть на випускний до нього не прийшла, хоча Максим дуже чекав.
На наше весілля вона теж не приїхала, чим дуже засмутила Максима. Але тоді він мені про це нічого не сказав, про все я дізналася вже значно пізніше.
Наші діти, тобто внуки, свекруху теж не цікавили. Їй було байдуже до того, як вони ростуть, вона не вітала їх з святами, і бачила всього кілька разів.
Коли не стало свекра, Марія Антонівна приїхала на похорон, чим нас усіх неабияк здивувала. Ми їй нічого не говорили, очевидно сумну новину їй хтось з спільних знайомих чи родичів сповістив.
Прийшла, стала, висловила співчуття – начебто нічого надзвичайного. Але Максим добре знав свою маму, і відразу мене попередив, що прийшла вона не просто так.
Після поминального обіду свекруха залишилася, а потім сказала моєму чоловікові, що вона вважає, що цей будинок має належати їй.
– З якого це дива? – запитав мій чоловік свою маму.
– Бо я – була дружиною твоєму батьку, і вклала в цей будинок багато сил в свій час, – відповіла свекруха.
Ми з чоловіком тільки переглянулися одне з одним, бо навіть і не знали, що тут сказати. Людина зʼявляється через багато років, і на рівному місці заявляє свої права на спадщину.
Якщо чесно, то ми і самі не знали, кому станеться будинок, бо ми ніколи не починали з батьком цю тему.
Та свекор лишив заповіт, в якому вказав, що все його майно належить його єдиному сину Максиму.
– Ти повинен поділитися спадщиною з своїм рідним братом. Віддай йому мою половину, – заявила свекруха, коли прийшла до нас на 40-й день.
– Мамо, твоєї частки тут немає, і брат тут ні до чого, – спокійно спробував пояснити Максим.
– Я твоя мама. Як це в мене части немає? У тебе є квартира, навіщо тобі стільки всього? А у брата твого нічого немає. Йому теж окрему квартиру хочеться, – свекруха захотіла зробити винним мого чоловіка в тому, що у його брата нічого немає.
– Не буде ваш син вирішувати свої фінансові проблеми за рахунок мого чоловіка, – втрутилася я у їхню розмову.
– А це взагалі не твоя справа, вони рідні брати, розберуться якось, – не дала мені і слова сказати Марія Антонівна.
Свекруха наполягає на тому, що мій чоловік має поділитися спадщиною з своїм братом, який ніде не працює і досі живе з мамою.
Чоловікові моєму неприємна ситуація, йому прикро. Але я йому постійно кажу, що своїм родичам він нічого не винен.
А яка ваша думка щодо цієї ситуації, яка склалася в родині мого чоловіка?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
