op

– Маріє, ви мені кави побільше привезіть, бо ніде нема такої доброї як та ваша італійська, – каже мені по телефону сваха. – І якщо вам буде не

– Як ти могла, мамо? Тепер гості будуть не про весілля говорити, а про тебе, – картає мене моя дочка. – Зачекай, доню, перш, ніж мене засуджувати, давай

– Це рушник мого чоловіка, мамо, ну невже так важко запамʼятати? – дочка це сказала таким тоном, наче я не в рушник руки витерла, а зарплату зятя собі

– Лізо, це якось не дуже справедливо виходить, а як же правило – батьків доглядає той, кому дісталася спадщина? – кажу я своїй сестрі. – Це застаріле твердження,

– Зачекай, то ти хочеш сказати, що ти тут в Італії навіть не заради своїх дітей, а чужим допомагаєш? – з подивом питають мене жінки, такі ж, як

– Мамо, кава закінчилася, – телефонує мені в Італію старша донька. – Ну і заодно передай 500 євро, дуже треба. – Марино, я ж уже попереджала, що не

– Ми обов’язково щось придумаємо, прошу тебе, тільки не поспішай приймати неправильні рішення, – каже мені Михайло. Він проти того, щоб я в свої 67 років ще раз

– Інша мама на твоєму б місці кращу квартиру дітям віддала, – картає мене донька. – Не розумію, чим ти не задоволена? Ми з батьком забезпечили тебе житлом,

– От і добре, пощастило так пощастило! Вітаю, донечко! Даремно я на твого Вадима нарікала, що він нічого не має, от, квартира є. Мама не могла натішитися тому,

– Уявляєш, так і сказав – мамо, на Великдень не приїжджайте, – з розпачем ділиться своїми проблеми Ольга з подругою. В неділю вони вийшли в парк на Ребібії, щоб