op
В неділю зранку в хаті Ярослави кипіла робота, навіть сусідка прибігла до неї щоб допомогти, адже Ярослава відзначає свій 65-річний ювілей, заради цього вона навіть з Італії приїхала.
– Ми обов’язково приїдемо до тебе, мамо, в найближчу суботу чекай, – зателефонував мені син. Я на радощах стала готуватися до їхнього приїзду, адже я нарешті побачу і
– І що, Галино, ніхто з твоїх дітей не приїхав? – окликнула сусідка Галину, яка сиділа на лавці у своїй святковій парчевій хустці і наче чекала кого. –
В суботу я весь день провозилася на городі, збирала урожай. Дякувати Богу, все гарно вродило, і картопля, і морква, і буряк, помідорів я також кілька відер зібрала. Вирішила
– Тобі лише гроші подавай! Не можеш викручуватися як інші жінки це роблять? Їхні чоловіки, напевно, теж мільйони додому не приносять, але на столі їх вечеря точно чекає,
– Ти знову вчора прийшов пізно додому, Павле, може поясниш, в чому справа? – намагалася я з’ясувати хоч щось, але в мене складалося враження, що все це як
А так все гарно починалося! Я думала, що мій 35-річний ювілей стане для мене найщасливішим днем в житті, адже я сама собі купила машину, нову з салону. Але
– Нам поговорити треба, мамо, – каже мені донька, не встигла я і поріг рідного дому переступити. – Ти ж сама бачиш, що краще нову квартиру мені віддати.
– Якщо бабуся записала квартиру лише на мене, значить, вона так хотіла, і моя сестра тут ні до чого, – пояснюю я родичам, але вони наче зговорилися, і
– Віро Андріївно, вам доставка, – каже мені Ніна, моя помічниця. – Знову квіти? – питаю. – Так, ще більший букет, ніж того разу. Ой, Віро Андріївно, щаслива