А так все гарно починалося! Я думала, що мій 35-річний ювілей стане для мене найщасливішим днем в житті, адже я сама собі купила машину, нову з салону.
Але моя свекруха умудрилася все зіпсувати. Вона і сама пішла з мого дому без нічого, і мене з осадом залишила. Ще й чоловік на наступний день зібрав речі і сказав, що він іде від мене.
– Права була моя мама – ти мене не поважаєш, якщо збираєшся їздити на кращій машині ніж у мене.
Скажу вам чесно, зрозуміти цю сімейку я не можу, хоча я живу з чоловіком у шлюбі вже майже 10 років. Чоловік у мене хороший – турботливий, люблячий, але до того моменту, поки в наше життя не втручається його мама.
Він у неї єдиний син, є ще донька, але зовиця не має з мамою такого особливого зв’язку, як мій чоловік. Мама для нього – то просто свята жінка, і її слово – то закон.
Влізала свекруха в наші сімейні плани з самого початку. Одружилися ми з Ігорем, коли нам майже було по 25 років (ми з ним ровесники).
У мене тоді була мрія – відкрити свій бізнес. Я про все розповіла чоловікові, бо треба було його і підтримки, і допомоги.
Він мене підтримав, але не допоміг. Нам треба було наважитися велику суму в кредит взяти, але свекруха категорично заборонила йому це робити.
– Синку, у тебе робота є, стабільний заробіток є, от собі тихо і працюй. А якщо твоїй дружині треба щось більше, то нехай сама і викручується, – сказала вона.
У свекрів моїх є невеликий магазин з електротоварами, і там працює мій чоловік, сидить в тому магазині зранку до вечора. А я хотіла, щоб у нас свій бізнес був.
Оскільки відступатися від задуманого я не збиралася, то сама взяла спочатку менший кредит, а коли його сплатила, то більшу суму взяла. І сама започаткувала свій бізнес з нуля.
За 10 років я непогано розкрутилася. Я і сама не сподівалася, що справа виявиться настільки успішною. Але я дуже старалася, всі сили до цього приклала, навіть коли народила нашого сина, то в декрет не йшла.
Моя мама мені дуже допомогла – саме вона практично виростила мені дитину, тоді як свекруха і пальцем не ворухнула.
Чоловік весь цей час сидів собі в своєму магазині, не допомагаючи мені ні з бізнесом, ні з дитиною.
І ось, на свій 35-річний ювілей я купила собі машину – новеньку, з салону. І похвалилася покупкою перед гостями. Нікого чужого не було, лише всі свої, тому я щиро поділилася перед родичами своєю радістю.
– Ти не поважаєш свого чоловіка! – заявила свекруха. – От як це буде виглядати, коли він їздитиме на старій машині, а ти на новій?
Я не знала, що їй на це відповісти, хотілося їй сказати – хто на що заробив, але я промовчала.
Свекруха заявила, що свою нову машину я маю чоловікові віддати, а їздити на його старій.
Звичайно, що я відмовилася. А вона – демонстративно встала з-за столу і пішла.
А вранці і мій чоловік став збиратися, бо його матуся вже встигла по телефону його накрутити. Тепер і чоловік такої ж думки, як вона – я маю віддати йому машину.
Він зібрав свої речі і пішов до своєї мами. А я просто не знаю, що робити. Чоловіка свого я люблю, але машину йому нову з принципу віддавати не хочу, адже він ніяк не доклався до її покупки – свій бізнес я і далі продовжую сама вести.
Дайте пораду, що мені робити в цій непростій і неприємній ситуації, що склалася. Відпустити чоловіка я не можу, адже у нас росте син, але і поступатися новим автомобілем теж не хочу. То як мені бути?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
