– Якщо бабуся записала квартиру лише на мене, значить, вона так хотіла, і моя сестра тут ні до чого, – пояснюю я родичам, але вони наче зговорилися, і всі в один голос твердять, що я повинна спадщиною з сестрою поділитися, а якщо точніше, то віддати.
Тепер я просто не знаю, як мені бути. Мені 19 років. Все життя я жила з мамою, до моменту, як минулого року вона вийшла заміж і я не знайшла спільної мови з вітчимом. Тоді я переїхала до свого рідного батька. Житлові умови у нього не найкращі, але принаймні мені у нього спокійніше.
Я вчуся в коледжі, і щодня доїжджаю на навчання, дорога забирає в мене багато часу, мені доводиться вставати щодня о 5-й годині ранку.
У вихідні без тата я не можу навіть самостійно звідси поїхати, бо автобуси не ходять, а якщо ходять, то дуже рідко. Зняти квартиру в місті не варіант, бо на це потрібні гроші.
І так сталося, що мені перейшла невелика квартира в центрі міста від моєї бабусі. Вона багато років жила самотньо, не спілкувалася ні з татом, ні з нами, а коли її не стало, то виявилося, що з якихось нікому невідомих причин своє житло вона записала на мене.
Але тут об’явилися мої родичі – мама і сестра, і стали мене переконувати, що цю квартиру я маю віддати сестрі, бо Олександра закінчила університет, влаштувалася на роботу, і це житло їй потрібніше, ніж мені, студентці.
Мого дозволу особливо ніхто і не питав, і сестра заїхала в цю спадкову квартиру та стала там обживатися.
Нещодавно мені зателефонувала родичка моєї бабусі, яка з нею весь цей час підтримувала зв’язок, і розповіла, що в останній рік свого життя бабуся справді хотіла віддати цю квартиру мені, про сестру не йшлося, тому і зробила саме такий заповіт.
Я дуже люблю свою сестру, вона багато робить для нашої сім’ї, багато працює, облаштовує цю квартиру з нуля, але я відчуваю несправедливість, я ніби відчуваю провину за те, що шкодую і саму себе в цій ситуації.
Мама також активно вмовляє мене відмовитися від квартири та засуджує мої сумніви.
Я ніколи у житті сама не зароблю на власне житло в місті, я навіть вищої освіти не маю, добре, що хоч в коледж поступила. Після навчання я підробляю в місцевому кафе.
Живу з татом в селі в старій хаті, село настільки глухе, що найближчий магазин знаходиться за шість кілометрів звідси, душ і туалет на вулиці. Мені важко вчитися, працювати та витрачати стільки часу на дорогу. Грошей з моєї роботи вистачає лише на проїзд, їжу та допомогу татові.
Я буду поганою людиною, якщо попрошу сестру з’їхати? Чи хоч би просто в’їду туди і будемо поки-що разом жити?
Переїхати зараз я не можу, бо вона проти. Жити разом також не варіант, бо рано чи пізно хтось із нас вийде заміж. Я егоїстка, якщо так зроблю?
Може мені варто відмовитися від цієї квартири? Я знаю, що вона не пробачить мені таке, я відчуваю, ніби відбираю щось, що належить їй, принаймні, всі навколо мене в цьому переконують.
Що мені робити? Відчуваю себе дуже самотньою. Я просто хочу жити у власному житлі, уникнувши непорозумінь із рідними людьми.
Мені дуже потрібна порада від людей збоку.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
