– І що, Галино, ніхто з твоїх дітей не приїхав? – окликнула сусідка Галину, яка сиділа на лавці у своїй святковій парчевій хустці і наче чекала кого.
– Не приїхав, як бачиш, – сумно відповіла Галина. – А хто приїде? Ти ж знаєш, що Світлана моя давно за кордоном живе, а Тетяна з чоловіком відколи квартиру в місті купили, то їх не допросишся приїхати, вони все на зайнятість спирають, але хто його знає, як воно насправді.
– Але на твій ювілей могли б і приїхати, не чужа ти їм, – каже сусідка. – Все ж, мама рідна.
– Ти, Маріє, своїх дітей не маєш, і не знаєш, що навіть рідна мама стає чужою, коли донька заміж виходить і чоловік у неї з’являється, тепер вже вони – родина, єдине ціле.
Сумно мені від того, що дочки про мене забули, але ще сумніше від того, що вони одна з одною не хочуть знатися. Пересварилися на цій старій хаті, було б на чому. А тепер вона стоїть пусткою, нікому не потрібна. І я разом з нею – така ж стара і нікому не потрібна.
Галина витерла скупу сльозу, що по-зрадницьки котилася по її зморшкуватому обличчі, зробила це швиденько, щоб сусідка не побачила.
– Ти, Галино, не сиди, склавши руки. Не гоже в такий день одній бути, зараз я до тебе прийду, так що стіл накривай, – сказала Марія і попрямувала на грядку з айстрами, щоб зібрати для сусідки букет, адже ювілей як не як.
Галина побігла в хату накривати стіл, пригостити сусідку вона мала чим, адже готувалася до свята в надії, що діти приїдуть.
У Галини було дві дочки. Поки ті були дітьми, то стояли одна за одною горою, і душа матері раділа, що діти між собою так добре живуть.
Та все змінилося тоді, як старша, Світлана, заміж вийшла і привела чоловіка додому. Зять відразу став хазяйнувати, дуже допомагав Галині і її чоловікові по господарству.
Але потім вийшла заміж і молодша, Тетяна, і теж захотіла жити вдома, бо інших варіантів не мала.
Галина з чоловіком не могли не дозволити їй цього зробити, адже вона така ж дитина, довелося потіснитися, бо хата була невелика.
Але таке їхнє рішення не подобалося зятю. Він постійно бурчав, що не можуть дві родини на одному подвір’ї жити. А оскільки він перший сюди прийшов, то і хата його.
Дійшло до того, що дві сестри пересварилися між собою так, що розмовляти перестали, і все через суперечку – котра з них має залишитися жити біля батьків.
Спочатку Галині вдавалося мирити доньок, та потім вона зрозуміла, що все зайшло занадто далеко. Тоді мама і порадила молодшій доньці за кордон їхати разом з чоловіком, щоб собі на житло заробити.
Неохоче, але поїхала Тетяна, бо іншого виходу просто не було у неї. На маму і на сестру мала жаль, бо вважала, що це несправедливо, що старша сестра собі хату забрала, а вона має у світи їхати, щоб на житло заробити.
Додому Тетяна не приїжджала, бо хотіла швидше грошей назбирати, тому з мамою і сестрою майже не спілкувалася.
Тим часом, Світлана з чоловіком залишалися жити біля Галини. Жили, начебто, добре, але от дітей у них не було. І чоловік Світлани знайшов собі іншу жінку, яка йому дитя народила, і пішов до неї.
В розпачі Світлана на заробітки за кордон поїхала, та так там і живе. Люди подейкують, що вона навіть заміж вийшла в Італії за якогось італійця, значно старшого за себе.
Галина як овдовіла, то сама залишилася, і стала кликати до себе молодшу доньку, але та вже з принципу не хотіла повертатися. Вони з чоловіком разом собі на квартиру в місті заробили, купили велику, трикімнатну, і стали собі там жити.
Отак Галина, маючи двох доньок, сама і залишилася, бо в свій час не знала як правильно майном розпорядитися. Тому тепер і святкує ювілей з сусідкою, жодна з доньок маму навіть по телефону не набрала.
А все через ту стару хату, через яку доньки і посварилися, а тепер вона стоїть нікому не потрібна, як і мама, яка змушена свій ювілей з сусідкою святкувати.
А як ви вважаєте, що Галина зробила не правильно, і чи заслужила вона в своїх доньок на таку старість?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
