Перед самим весіллям, коли Тетяна вже витягла свою білосніжну сукню з шафи, а всі приготування до святкування були на завершальному етапі, Олексій прийшов до її батька. – Добрий вечір, пане Василю, – сказав він, нервово ковзаючи поглядом по кімнаті. – Мені потрібно з вами поговорити. – Що сталося, Олексію? Вже завтра весілля, все готово. Люди чекають! – Простіть мене, – сказав Олексій і відразу знизив голову. – Я не можу… Я люблю іншу. Моя душа не спокійна, і я не маю права обманювати Тетяну. Я думав, що зможу, але не зміг. Ці слова пронеслися крізь Василя Миколайовича, немов блискавка. Він не знав, що відповісти
– Ото дівчині не щастить! Наречений втік перед самим весіллям! – все село обговорювало цікаву новину. Увечері, коли люди вже збиралися на вечерю, по всіх домах ходила одна
Ти хочеш сказати, що грошей нам висилати не будеш? А для чого ж ти тоді поїхала за кордон? – здивовано мене питає донька по телефону. – Напевно, ти так жартуєш, мамо. Я машину вже замовив, от-от привезти мають, а чим я заплачу? – обурюється син. Три роки тому я стала заробітчанкою. Зараз шкодую, що не зробила цього раніше, бо заробітчанство дуже змінило мене
– Ти хочеш сказати, що грошей нам висилати не будеш? А для чого ж ти тоді поїхала за кордон? – здивовано мене питає донька по телефону. – Напевно,
Рада я за Даринку, що в них сім’я збережеться, але я не можу більше спати на незручному диванчику в кухні. Я старша людина, у мене спина просто цього не витримує, – знову плакалася свекруха у нас. Я не зовсім зрозуміла, до чого вона клонить, поки чоловік не покликав мене на розмову. – Оксано, мама і справді не може так жити. Дозволь, щоб мама пожила у нас. Це не надовго, всього місяць-два, поки сестра з чоловіком не підшукають для себе житло і не з’їдуть. Я була проти цієї ідеї, бо кому б сподобалося жити з свекрухою та ще й в своїй квартирі. Але я погодилася, бо чоловік дуже просив
– Якби ви бачили, які хороми у моєї свахи! Оце так в добро попала моя дитина! – свекруха розповідала про вдале заміжжя своєї доньки з таким захопленням, що
А де твоє золото, мамо? Я ж добре пам’ятаю, що у тебе його багато було, – не встигла Людмила і привітатися зі мною, як відразу прошмигнула в кімнату, і стала ритися в шухлядах і тумбочках. – Яке золото, доню? – розгублено питаю я. – Твоє старе. У тебе ж були такі великі перстені з натуральним камінням, – уточнює Людмила і продовжує шукати щось у мене в антресолях, навіть табуретку з кухні принесла, щоб повище забратися. Пішла від мене Людмила дуже незадоволена. Вона хотіла продати моє золото, але їй не вийшло
– Мамо, а де твоє золото? Я ж добре пам’ятаю, що у тебе його багато було, – не встигла Людмила і привітатися зі мною, як відразу прошмигнула в
Якось на вулиці почав падати перший сніг. То був ще листопад, але вже почалася сльота, холод, одним словом, мерзенна погода. Анна ходила на ринок, а коли повернулася додому і стала роззуватися, то Світлана, яка підійшла щоб забрати від неї сумки, побачила, що у свекрухи зовсім мокрі ноги. Анні стало дещо не по собі, що та побачила, і вона поспішила змінити тему, стала розповідати, як на вулиці холодно, і попросила невістку зробити їй чай. Світлана зробила вигляд, що нічого не помітила, пішла на кухню ставити чайник, а про себе відмітила, що свекрусі давно вже потрібні нові зимові чоботи
“Яка ж вона у мене добра і хороша”, – Світлана дивилася на свою свекруху з щирим захопленням. “Інші дівчата таке про своїх свекрух розповідають, а мені ось як
Якщо свати вам гроші не дають, то чому я маю щось давати? – заявила моя мама і заховала гроші у шухляду назад. – Мамо, ти ж знаєш, яка у батьків Максима ситуація. Вони б обов’язково допомогли, якби не обставини, – нагадала я мамі, та на неї це мало вплинуло, вона була рада, що гроші не треба віддавати. Я навіть не знаю, скільки вона там склала, але сума виявилася пристойною, бо ж ми уже майже три роки економимо на всьому і накопичуємо на житло
– Якщо свати вам гроші не дають, то чому я маю щось давати? – заявила моя мама і заховала гроші у шухляду назад. – Мамо, ти ж знаєш,
Якось ми з чоловіком йшли повз великий магазин-сток, і я вирішила зайти. Там мені сподобалися одні черевички, ношені уже, але якоїсь хорошої відомої фірми. Я їх приміряла, розмір підійшов. Але була одна проблема – коштували вони аж тисячу гривень. – Такі нові коштують 300-400 доларів. Це вам ще пощастило, що ви такі знайшли, беріть не думайте, фірма хороша і розмір ходовий. У мене з собою таких грошей не було. Чоловік теж спокійно розвів руками, мовляв, нема грошей. І ми розвернулися і пішли звідти, та ця історія на цьому не закінчилася
– Ну хоч сьогодні вже дали тобі зарплату? Стасе, ти щось приховуєш від мене? Де гроші? А може, у тебе інша з’явилася, і ти всі гроші на неї
Маріє, а може то таки замало – тисячу гривень, все ж на день народження до свахи ідемо, – став панікувати мій чоловік, коли я йому сказала в конверт поставити всього тисячу. – Не хвилюйся, все під контролем, – заспокоюю я його. – У свахи що, ювілей? Ні. Звичайний день народження. Та вона крім кави нічим нас і не пригостить. – Та ну, не думаю, – засумнівався чоловік і почухав себе у потилицю. Йому заради однієї кави і не цікаво нікуди йти. Але я як у воду дивилася – сваха нас неабияк здивувала, але ми в боргу не залишилися
– Маріє, а може то таки замало – тисячу гривень, все ж на день народження до свахи ідемо, – став панікувати мій чоловік, коли я йому сказала в
Нічого не розумію. Невістка ж знала, що я до них прийду, я ж попередила. Куди вона могла подітися? – говорю я сама до себе під дверима квартири сина. Я була відверто засмучена, адже я перлася через все місто, з двома сумками гостинців, і все заради того, щоб зараз стовбичити тут під зачиненими дверима? Найприкріше, що Юля знала про мій візит, вони на минулому тижні в неділю у мене були, і я попередила, що приїду до них в середу, але все одно пішла з дому
“Нічого не розумію. Невістка ж знала, що я до них прийду, я ж попередила. Куди вона могла подітися?”, – говорю я сама до себе під дверима квартири сина.
Зоя пішла в кав’ярню і замовила собі чашечку кави. В Італії вона завжди так робила, тож вирішила, що зараз сяде в кафе і подумає, що їй робити далі. Вона тисячу раз уявляла собі як приїде додому, як одягнеться в дорогу шубу і в своєму найкращому вигляді пройдеться по селу. Для неї це було дуже важливо, наче якийсь пунктик в голові засів. Це зараз вона сеньйора Зоя, дружина багатого італійця Ауреліо, а в селі вона так для всіх і залишилася Зойкою в старих рваних чоботах. Саме в таких вона біля свого чоловіка і ходила, бо інших просто не було
Зоя пішла в кав’ярню і замовила собі чашечку кави. В Італії вона завжди так робила, тож вирішила, що зараз сяде в кафе і подумає, що їй робити далі.

You cannot copy content of this page