“Яка ж вона у мене добра і хороша”, – Світлана дивилася на свою свекруху з щирим захопленням. “Інші дівчата таке про своїх свекрух розповідають, а мені ось як пощастило”, – думала про себе молода жінка.
Анна ростила свого сина одна, і пережила з ним не найлегші часи, було таке, що навіть хліба не мала за що купити. Тому і звикла все життя економити, особливо на собі. Сину вона завжди намагалася дати все необхідне, а от про себе думала завжди в останню чергу.
Коли Світлана прийшла до них в невістки, вона дуже хвилювалася про те, як складуться стосунки з свекрухою, але мама чоловіка її дуже здивувала – відразу прийняла її як доньку рідну, щиро, з материнською любов’ю, і ніколи слова поганого їй не сказала.
І хоч жили вони всі в двокімнатній квартирі свекрухи, де місця було не так багато, та атмосфера була завжди настільки доброю, що додому завжди хотілося не йти, а бігти, і все це завдяки свекрусі Світлани, яка вміла згладжувати гострі кути.
Якось на вулиці почав падати перший сніг. То був ще листопад, але вже почалася сльота, холод, одним словом, мерзенна погода. Анна ходила на ринок, а коли повернулася додому і стала роззуватися, то Світлана, яка підійшла щоб забрати від неї сумки, побачила, що у свекрухи зовсім мокрі ноги.
Анні стало дещо не по собі, що та побачила, і вона поспішила змінити тему, стала розповідати, як на вулиці холодно, і попросила невістку зробити їй чай.
Світлана зробила вигляд, що нічого не помітила, пішла на кухню ставити чайник, а про себе відмітила, що свекрусі давно вже потрібні нові зимові чоботи, адже відколи Світлана у них живе, а це вже 8 років, мама чоловіка не купувала їх через брак грошей.
Ввечері, коли Тарас прийшов з роботи, Світлана вирішила обговорити з ним цю тему.
– Тарасе, а ти не помітив, що мама ходить у тих старих чоботах? – запитала вона.
– Помітив, – відповів він, не відриваючи погляду від планшета. – Але вона завжди каже, що їй не важливо, яке у неї вбрання чи взуття.
Світлана знала, що це не зовсім правда. Одного разу вона ходила з свекрухою по торговому центру і помітила, як зітхнула Ганна, дивлячись на вітрину магазину, де продавали чоботи.
Розуміючи, що від чоловіка в цьому плані підтримки вона не отримає, Світлана вирішила, що сама спробує купити мамі чоботи.
Вирішивши почати таємну акцію, Світлана стала збирати гроші. Це було непросто, адже жили вони небагато, зарплата у неї була невисока, і фінансові витрати сім’ї завжди перевищували доходи.
– Що ти робиш з тими грошима? – запитав Тарас, помітивши, що Світлана часом відмовляє собі у купівлі чогось для себе.
– Та так, заощаджую на новий холодильник, – відповіла вона, сподіваючись, що це переконає його.
Світлана завжди була вправною у переконаннях. Вона продовжувала таємно збирати гроші, мріючи про момент, коли зможе вручити матері свого чоловіка нові чоботи.
Коли Світлана вже накопичила достатньо грошей. Вона вирішила піти в магазин, щоб знайти ідеальну пару чобіт для Ганни. Одного вечора, коли Тарас пішов на футбол з друзями, Світлана вирушила в місто.
У магазині вона переглядала різні моделі, коли раптом на неї звернула увагу продавчиня.
– Вам потрібна допомога? – запитала вона, посміхаючись.
– Так, я хочу купити чоботи для свекрухи. Вона їх дуже потребує, – відповіла Світлана, відчуваючи, як серце її б’ється швидше.
Продавчиня підібрала кілька варіантів. Світлана обрала чорні чоботи з натуральної шкіри, які виглядали якраз ідеально для зимових прогулянок. Вона заплатила, намагаючись не думати про те, що це була майже вся сума, яку вона накопичила.
Коли Світлана повернулася додому, її серце переповнювалося радістю. Вона ховала чоботи в коробці на верхній полиці шафи, чекаючи відповідного моменту, щоб їх вручити.
– Як пройшов твій вечір? – запитав Тарас, коли повернувся з футболу.
– Нормально, – відповіла Світлана, намагаючись виглядати невимушено.
Через кілька днів Світлана вирішила організувати сюрприз на день народження Ганни.
У день святкування Світлана приготувала смачну вечерю, а діти малювали вітальні листівки. Коли все було готово, Світлана нарешті дістала коробку з чоботами.
– Мамо, у нас для вас є сюрприз, – сказала вона, посміхаючись.
Ганна з подивом подивилася на Світлану, а потім на коробку. Вона обережно відкрила її, і коли побачила чоботи, її очі заповнилися сльозами.
– Світланко, ти що, це так дорого! – вигукнула Ганна, не вірячи своїм очам.
– Я знаю, але ви заслуговуєте на це. Ви завжди були для нас підтримкою, – сказала Світлана, обійнявши свекруху.
Проте в цей момент в дверях з’явився Тарас. Він був приголомшений, побачивши сцену, що розгорнулася перед ним.
– Що відбувається? – запитав він, зніяковіло поглядаючи на Світлану.
– Я купила мамі чоботи, – відповіла Світлана, намагаючись виглядати спокійно.
– Як? – Тарас був вражений. – Ти ж казала, що економиш на холодильник!
Світлана не знала, що сказати. Вона не хотіла, щоб чоловік дізнався правду, але потім таки наважилася.
– Я збирала гроші потихеньку. Я хотіла, щоб мама відчула себе особливою, – зізналася вона.
Тарас на мить замислився, а потім усміхнувся.
– Це дуже мило, Світлано. Але я послухав тебе і теж купив мамі чоботи.
Усі щиро розсміялися. Ганна була вражена. Ситуація була незвичною: двоє її дітей, Світлана і Тарас, захотіли подарувати їй нові чоботи.
– Я не можу повірити, що ви обоє так про мене піклуєтеся, – сказала Ганна, знову з сльозами на очах. – Я вас дуже люблю. Але що ми робитимемо з другою парою чобіт?
– Нічого не будемо робити, Світлана їх носитиме, адже у вас однакові розміри, – ствердно сказав Тарас.
Вечір пройшов в теплій атмосфері добра, любові і турботи одне про одного.
– Я хочу, щоб ви знали, що для мене ви обоє – найцінніші люди в житті, – сказала Ганна під час сімейного вечора.
Відтепер, кожного разу, коли Ганна одягала свої нові чоботи, вона згадувала про той особливий вечір, коли її діти виявили таку турботу.
Світлана знала, що в житті важливо не лише робити подарунки, а й ділитися любов’ю та підтримкою, і вона була щаслива, що змогла зробити щось добре для своєї найкращої свекрухи.
А Тарас, спостерігаючи за щасливими обличчями своєї мами і дружини, відчував гордість за те, що в їхній родині є справжня любов.
Дружині ж він не переставав дякувати за її чуйність і мудрість. Бо чоловікові таки справді спокійніше живеться, коли його мама і його дружина знаходять спільну мову. Виявляється, зробити це не так вже і важко, треба лише проявити з обох сторін трохи більше турботи і доброти.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
