– Ото дівчині не щастить! Наречений втік перед самим весіллям! – все село обговорювало цікаву новину. Увечері, коли люди вже збиралися на вечерю, по всіх домах ходила одна і та сама чутка: у доньки голови сільради, Василя Миколайовича, весілля не буде, бо майбутній зять передумав. І не просто передумав, а ще й сказав їй у вічі, що не може бути з нею, бо любить іншу.
«Гріх великий», говорили люди, – «а головне – це ж скільки було планів, грошей. А все якось ось так закінчилося».
Молоду дівчину шкодували, а Василя Миколайовича всі звинувачували у тому, що так сталося. Хоча йому було не до того. Він сам був спантеличений і засмучений. Адже його єдина донька, якій він обіцяв найкращу долю, стала учасницею якоїсь марної нещасної історії. І скільки б він не намагався знайти для неї найкращого чоловіка, все закінчувалося повним розчаруванням.
Відчував старий Василь гріх за собою. Великий гріх. Бо багато років любив Олену, але не одружився з нею. Сам створив сім’ю з іншою, а до Олени все життя ходив, через нього вона заміж не вийшла, так в дівках і посивіла.
Поки Василь був молодий, він про це не думав. А навіщо, якщо і так все чудово – є і жінка, є і коханка. Та ось він зрозумів нарешті, що за все в цьому житті доводиться платити. Він зіпсував життя Олені, і тепер у його найріднішої донечки не складається особисте щастя.
– Ти чого, батьку, мовчиш? – запитала Тетяна, стоячи на кухні й дивлячись на свого батька. Її голос тремтів. – Я ж мала бути щасливою, а тепер…
– Може, то й на краще, дочко, – відповів Василь Миколайович, намагаючись заспокоїти її. Але серце в нього стискалося від болю. Як не любити свою дитину? Він все життя працював для її щастя, мріяв про достойного для неї чоловіка, а тепер це…
Тетяна не знала про походеньки свого батька. Вона завжди жила у світі, де все було за планом: добрі стосунки з людьми, гарний дім, гроші. Здавалося, до щастя рукою подати, але у долі свої викрутаси.
Олексій з’явився в її житті випадково. Його батьки, ділові люди з райцентру, вирішили, що цей шлюб буде вигідним для обох сторін. Василь Миколайович з радістю підтримав цей план. А Тетяна то взагалі – закохалася у Олексія з першого погляду.
А Олексій не любив Тетяну. Та не міг не послухати батьків, занадто великі гроші крутилися у цій справі. Характер свого батька Олексій знав, і розумів, що якщо він відмовиться від цього шлюбу, то батько залишить його без нічого.
Стали всі дружно готуватися до весілля, яке планували зробити з розмахом, так, щоб все село запам’ятало.
Це весілля, якому так і не судилося відбутися, запам’ятають точно усі.
Бо перед самим весіллям, коли наречена вже витягла свою білосніжну сукню з шафи, а всі приготування до святкування були на завершальному етапі, Олексій прийшов до Василя Миколайовича.
– Добрий вечір, пане Василю, – сказав він, нервово ковзаючи поглядом по кімнаті. – Мені потрібно з вами поговорити.
– Що сталося, Олексію? Вже завтра весілля, все готово. Люди чекають!
– Простіть мене, – сказав Олексій і відразу знизив голову. – Я не можу… Я люблю іншу. Моя душа не спокійна, і я не маю права обманювати Тетяну. Я думав, що зможу, але не зміг.
Ці слова пронеслися крізь Василя Миколайовича, немов блискавка. Він не знав, що відповісти.
– Як ти можеш таке говорити? – пробурмотів старий, немов не вірячи своїм вухам. – Ти розумієш, що робиш? Це не просто відмінити весілля! Тут ганьба на все село!
Олексій стояв, опустивши очі, ніби боячись подивитися в очі тестю. Він знову повторив:
– Мені прикро, але моя душа хоче бути з іншою. І я прошу, щоб ви вибачили мене за це.
Василь Миколайович не зміг знайти слів. Тетяна вбігла в кімнату, вся в сльозах.
– Ти як міг! Як ти міг зробити це мені?! – вона скрикнула.
Олексій підійшов, хоч і розумів, що це не допоможе, але спробував пояснити:
– Тетяно, я не хочу тебе ображати. Ти дуже хороша, але я не можу бути з тобою, коли моє серце належить іншій.
Тетяна тільки заплакала ще більше, а Василь Миколайович, старий і засмучений, мовчки пішов до вікна.
Він розумів, що це і його провина, адже знав, що інколи дітям доводиться розплачуватися за гріхи своїх батьків.
Тетяна не могла повірити в те, що сталося. Вона зібрала свої речі і закрилася в кімнаті.
В селі люди шепотілися, звинувачували, осуджували. Чому так сталося? Ніхто не знав відповіді. Та й сам Василь Миколайович не міг знайти її. Йому здавалось, що весь його світ розвалюється. Він згадав Олену – дівчину, яку він так любив колись, і як вона залишилася сама, а він якось і не розумів, як спаскудив їй життя.
– Прости мене, Тетяно, – сказав він, стоячи перед її дверима. – Я вірю, що ти ще знайдеш своє щастя.
Тетяна не відповіла, їй був потрібен час, щоб оговтатися.
А Василь став багато молитися, хотів хоч так спокутувати свій гріх. І, може, Бог все-таки простить їх і таки дасть його донечці добру долю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
