Життєві історії
Ми з чоловіком Василем вже 3 роки живемо в місті. Не можу сказати, що наше життя тут є дуже простим та забезпеченим, адже свого житла ми не маємо,
Мамі моїй зараз 65 років, живе вона сама, бо батька не стало кілька років тому. У мами є звичка мені зателефонувати і пів години розповідати, що у неї
Я в шлюбі з Дмитром 10 років. У нас все добре складалося. Ми взяли квартиру в кредит, обоє мали роботу, купили автомобіль. Жили ми не особливо заможно, але
Я вже давно заміжня. З Анатолієм ми живемо добре, він людина хороша. Мій чоловік дуже поважає своїх батьків, ставиться до них з особливою повагою та пошаною. Щиро кажучи,
Моя історія про те, що ніколи не знаєш, хто протягне тобі руку допомоги у важку хвилину. Пишаюся тим, що виростила сина з таким добрим серцем. Мій перший шлюб
У мене є син, якому 6 років. Так вийшло, що виховую я його сама, але нещодавно я вирішила познайомити його з родичами по татовій лінії. Сергійко не бачив
Мою історію зрозуміють заробітчанки, які поїхали заробляти, щоб дітям своїм допомогти. Але за майже 14 років заробітчанства я зрозуміла, що скільки дітям грошей не давай, завжди буде мало,
Я виросла в небагатій родині, мені батьки відразу сказали, щоб я сама собі прокладала дорогу в житті. Я поступила в педагогічний інститут, а після його закінчення мене по розподілу
Катерина вже багато років вважала себе досить таки щасливою жінкою: у неї хороший чоловік, свекруха, яка дуже добре ставилася до неї весь час. А ще Катерина раділа, що
Я завжди вважала, що той, хто залишився жити біля батьків, повинен їм допомагати, а ті в свою чергу, мають відповідно і спадщиною розпорядитися. Та моя логіка потерпіла крах,