Моя історія про те, що ніколи не знаєш, хто протягне тобі руку допомоги у важку хвилину. Пишаюся тим, що виростила сина з таким добрим серцем.
Мій перший шлюб закінчився невдало. Я народила сина, і відтоді чоловіка як підмінили. Додому з роботи він приходив пізно, не завжди тверезий, а потім і зовсім не ночував удома. Всі гроші, які чоловік заробляв, він витрачав на себе і свої потреби, а нам з сином залишався мізер.
Одного разу я вирішила, що більше не хочу так жити, і коли чоловіка не було вдома, я зібрала сина, забрала лише наші особисті речі, і поїхала до себе в село. Була впевнена, що батьки мене приймуть і підтримають.
Чоловік особливо не наполягав на тому, щоб я повернулася. У мене склалося таке враження, що він наче чекав того, що я сама від нього піду. Ми розлучилися, і вже через кілька місяців він оформив стосунки з іншою жінкою.
Моєму сину зараз вже 33 роки, але рідний батько його так жодного разу і не бачив, хоча живе не так вже і далеко. Та доля була прихильною до нас.
Коли ми повернулися в село, мені став допомагати мій друг дитинства Ігор. Ми з ним і жили по-сусідству, і вчилися в одному класі. Ігор дуже добре ставився до мого сина, а маленький син з часом став кликати його татом.
Тоді ми і вирішили, що нам час одружитися, бо на той момент вже зрозуміли, що маємо один до одного почуття. Але тут неочікувано мама Ігоря заявила, що ніколи не прийме невістку з дитиною і тому не збирається благословляти наш шлюб.
Свою маму Ігор не послухав, але вона вилила на мене тоді стільки бруду, що словами не описати те, що я пережила. Ми продовжували жити в одному селі, моя свекруха де лише мене бачила, там лаяла. І сина мого постійно чіпала. А я не розуміла, що такого я їй зробила.
Спільних дітей у нас з Ігорем не було, але мою дитину він любив як рідну. Коли син виріс, він сам захотів змінити прізвище, і взяти татове, бо саме Ігоря він вважав справжнім татом.
Син виріс, одружився, має сім’ю. Я вже бабуся. На жаль, два роки тому не стало мого чоловіка. Я дуже важко переживала утрату, якби не син, навіть не знаю, як би я це пережила.
Нещодавно захворіла моя свекруха, дуже сильно захворіла. Вона вже доволі літня жінка, яка потребує допомоги від дітей чи онуків, а за іронією долі вона залишилася сама.
Сестра мого чоловіка з сім’єю виїхала десь аж в Аргентину, тому повертатися вона додому не збирається. Я теж не збираюся допомагати цій людині, адже в свій час вона добряче попсувала мені життя.
В цій ситуації мене приємно здивував мій син. Він сказав, що знайде доглядальницю для мами свого батька, і буде оплачувати її послуги.
Коли я запитала сина, навіщо він це робить, він відповів, що як інакше він віддячить своєму батькові.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
