Я виросла в небагатій родині, мені батьки відразу сказали, щоб я сама собі прокладала дорогу в житті. Я поступила в педагогічний інститут, а після його закінчення мене по розподілу відправили в іншу область на роботу, тоді це було нормальним явищем.
Я почала працювати вчителькою в місцевій школі. Поселили мене в цьому ж селі у одинокої бабусі, яка згодом стала для мене рідною людиною.
Олена Василівна мала єдиного сина, який жив далеко і майже ніколи до неї приїжджав, тому бабуся прикипіла до мене як до рідної. І я навзаєм дуже прив’язалася до неї.
Коли до мене посватався син голови сільради, Олена Василівна мене дуже відмовляла від цього шлюбу. Вона говорила, що Віктор хлопець хороший, і батько у нього людина справедлива, але от мама нам життя не дасть, такий от у неї характер, її всі люди в селі бояться і стороною обходять.
Але Віктор обіцяв, що з часом ми побудуємо свою хату і переїдемо, тому з батьками ми будемо жити недовго. Я вийшла заміж, переїхала до свекрухи, але про бабусю Олену не забувала, завжди до неї після уроків забігала – то продуктів занесу, то грошенят підкину.
Це дуже не подобалося моїй свекрусі, тому я намагалася робити це так, щоб вона не знала. І взагалі, я старалася поменше їй на очі попадатися, щоб не загострювати ще більше наші стосунки.
Я в школі взяла півтора ставки, працювала багато, всі гроші віддавала чоловікові, хотілося швидше збудувати будинок і переїхати з дому свекрів. Працював і Віктор, і навіть свекор нам багато в чому допомагав. За шість років ми збудували будинок і переїхали в нього, але довгоочікуване щастя так і не настало.
До мене донеслася чутка, що в мого чоловіка є інша жінка. Мені про це сказала одна сусідка, що бачила його в місті з якоюсь кралею. Коли я прямо про це чоловіка запитала, він сам це підтвердив. Але додав, що це для нього несерйозно і запевнив мене, що з сім’ї йти не буде.
Я була настільки ображена, що вирішила розлучитися. І тут на мене чекав сюрприз – з’ясувалося, що будинок який ми будували разом, повністю записаний на свекруху. Вони мені так і сказали, що з їхніми зв’язками я в жодному суді це не доведу.
Виручила мене бабуся Олена, до якої я пішла за порадою. Вона порадила мені тікати подалі від цієї сімейки, а потім витягла з серванту гроші, які я колись давала їй, вона їх не витрачала, а складала. Тепер Олена Василівна мені їх повернула і сказала, що це буде мені стартом в нове життя.
В той час жінки якраз почали їздити в Італію на заробітки. Я теж подалася закордон і зовсім про це не шкодую. Вже майже 14 років я живу в Римі. Про свою колишню сім’ю знаю лише те, що Віктор після розлучення так і не одружився, почав заглядати у чарку, тепер свекруха дуже шкодує про те, що наша сім’я не збереглася.
Поки жила Олена Василівна, я їй допомагала, висилала і гроші, і посилки. Я дуже вдячна цій жінці за все. Таких людей, як вона, на світі дуже мало.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.