У мене є син, якому 6 років. Так вийшло, що виховую я його сама, але нещодавно я вирішила познайомити його з родичами по татовій лінії. Сергійко не бачив жодного разу свого тата, бо той втік як тільки почув новину про дитину.
Бог і добрі люди мені допомогли, я стала на ноги і змогла дати нам обом раду. Не знаю чому, але зараз мені дуже захотілося знайти батьків Тараса, щоб у мого сина були хоч бабуся і дідусь.
Моїх батьків давно не стало, то ж ми з сином практично самі в цілому світі, от і надумала я знайти йому рідню.
Тарас колись мені сказав, як називається його село, я знала прізвище, тому взяла сина, сіла в автобус і поїхала. Сподівалася, що мені вдасться знайти родичів Тараса.
Я вирішила, що найпростіше про це дізнатися в магазині. Я зайшла і запитала продавчиню як мені знайти своїх родичів, назвала прізвище і ім’я батька Тараса, і з’ясувалося, що таких людей в селі двоє і в обох син Тарас. Один чоловік живе біля річки, а інший біля школи.
Дівчина сказала мені точну адресу обох, ми подякували, купили тортик, щоб не прийти до людей з пустими руками, і пішли спочатку до тих, які жили біля річки.
Будинок біля річки був добротним. Я з побоюванням підійшла до великих воріт, почав гавкати собака і на подвір’я вийшов сивочолий господар. Запитав мене, хто я і що мені треба.
Я сказала, що шукаю Тараса, а це – його син. Чоловік відразу заплакав і запросив нас в будинок. Коли він сказав дружині, що до них онук прийшов, вона також розплакалася. З’ясувалося, що Тараса раптово не стало два роки тому, поїхав на заробітки і звідти вже не повернувся.
І дідусь, і бабуся були дуже раді бачити Сергійка. Вони відразу почали пригощати дитину усіма смаколиками, які у них були. Я попросила, щоб вони мені показали фото свого сина, бо не була впевнена, що потрапила туди, куди треба.
І справді, коли я глянула на фото, то зрозуміла, що то не той Тарас, про що відразу їм сказала, чим дуже засмутила цих чудових людей.
З’ясувалося, що біля школи жив двоюрідний брат цього чоловіка, в якого ім’я і прізвище було таке ж, і сина він назвав так само – Тарас. Дід Іван погодився нас провести до свого брата.
– А чому ви з ним назвали синів однаково? – поцікавилася я по дорозі.
– То на честь нашого спільного діда – усміхнувся чоловік.
Порівняно з будинком діда Івана, цей виглядав недоглянутим. Вікна брудні, на подвір’ї бардак. Дід Іван гукнув родича, той вийшов і відразу став запрошувати до столу.
Дід Іван суворо сказав, що ми у серйозній справі. І пояснив, що Сергійко – їхній онук. Але родич не став його слухати і разом з своєю дружиною вони гучно попросили нас покинути їхнє подвір’я, бо я від них нічого не отримаю.
Довелося мені їм пояснити, що я не за цим прийшла, що просто хотіла сина з батьком познайомити і все. Мені від них не треба нічого, я сама непогано заробляю, нам з сином вистачає, просто хочу, щоб у дитини була родина.
Після цих слів вони пом’якшали і сказали, що не знають, де їх син. Він гравець, має багато боргів, любить заглядати у чарку. Так що вони не хочуть нічого знати ні про сина, ні про онука.
До останнього автобуса залишалося 10 хвилин, і я розуміла, що треба десь заночувати. Справжні дідусь і бабуся відмовилися нас у себе приймати. Тоді дід Іван без вагань забрав нас до себе додому, сказав, що ми з ним теж, виходить, що родичі, а рідних він в біді не залишає.
Ми з Сергійком погостювали у двоюрідних дідуся та бабусі два дні і поїхали назад додому. Літні люди не хотіли нас відпускати, дуже вже до Сергійка прикипіли. Я пообіцяла, що ми ще приїдемо погостювати.
Але тільки до них, бо із справжніми бабусею і дідусем стосунки не склалися. За сина я щаслива, у нього тепер є дідусь і бабуся, нехай і не зовсім рідні.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую