Мою історію зрозуміють заробітчанки, які поїхали заробляти, щоб дітям своїм допомогти. Але за майже 14 років заробітчанства я зрозуміла, що скільки дітям грошей не давай, завжди буде мало, та й важко зробити так, щоб всі були задоволені.
В той час на заробітки в Італію почало виїжджати багато жінок з нашого села, бо це був чи не єдиний вихід вирватися з бідності. Лишали роботу, чоловіків, дітей, батьків і їхали в Італію за примарним щастям.
Чоловіка мого давно не стало, роботи у мене не було, діти виросли, сини якраз надумали одружуватися. Саме заради них я теж наважилася поїхати.
Хотілося спочатку синам на весілля заробити. щоб було не гірше як у людей. Потім, коли у них сім’ї з’явилися, я стала допомагати то одному, то другому. Старший, Олег, одружившись, пішов жити до невістки. А молодший, Богдан, привів наречену додому.
Все зароблене мною я намагалася ділити між ними порівну: і гроші, і продукти. Я навіть собі нічого не залишала. І спочатку усі таким станом речей були задоволені. Але одного разу Олег зателефонував мені в Італію і каже:
– Мамо, ми тут з дружиною подумали, це несправедливо – ти Богдану наш будинок залишила, а мені що? Думаю, буде справедливо, якщо ти купиш нам квартиру.
Розмова з сином мене дуже засмутила, хоча добре розуміла, що це не його думки, а невістки. Невістка у мене з характером. Якось я була у відпустці і зайшла до сина в гості. Олега вдома не було.
Я ступила на поріг, притягнувши з собою величезну сумку гостинців. Невістка глянула на мене і каже:
– Що ж Ви, мамо, так Олега завжди обділюєте – у нього двоє дітей, а у Богдана одна дитина. Виходить проста математика – нам Ви повинні давати у два рази більше, а не порівну, як Ви це завжди робите.
Невістка навіть не запропонувала мені до них зайти, посидіти трохи. Поверталася я додому із сльозами на очах. Зайшла в хату, а молодша невістка щось теж була не в настрої, затіяла в той день прибирання, бо ж наближалося Різдво. Весь день щось мила на кухні, їй не сподобалося, що я не допомагаю. Чи хоче мама їсти, ніхто з невісток мене так і не запитав.
Після свят я повернулася назад в Італію. І тут – дзвінок від сина. Квартира, воно, звичайно добре, бо внуки ростуть. За три роки я наскладала грошей на однокімнатну квартиру для старшого сина.
Коли нарешті приїхала додому, зустріла холодний погляд і нерозуміння Богдана і його дружини:
– Для Олега квартира, а нам – ця стара хата. Не думали ми, мамо, що Ви можете з нами так несправедливо вчинити, – зустріли мене діти непривітними словами практично з порогу.
Виявляється, через цю квартиру сини перестали між собою спілкуватися.
Цього разу я знову збираюся у відпустку додому, везу додому гроші молодшому сину на квартиру. Але чи допоможе це примирити синів? Я ж хотіла, як краще, я ж жила і працювала заради них, та бачу, що досить синам і невісткам ніколи не буде.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
