fbpx
Життєві історії
Старшому сину за заробітчанські гроші  квартиру купила, а молодшого з невісткою впустила до себе додому. Через цю квартиру сини перестали між собою спілкуватися. Цього разу я знову збираюся у відпустку додому, везу додому гроші молодшому сину на квартиру. Але чи допоможе це примирити синів

Мою історію зрозуміють заробітчанки, які поїхали заробляти, щоб дітям своїм допомогти. Але за майже 14 років заробітчанства я зрозуміла, що скільки дітям грошей не давай, завжди буде мало, та й важко зробити так, щоб всі були задоволені.

В той час на заробітки в Італію почало виїжджати багато жінок з нашого села, бо це був чи не єдиний вихід вирватися з бідності. Лишали роботу, чоловіків, дітей, батьків і їхали в Італію за примарним щастям.

Чоловіка мого давно не стало, роботи у мене не було, діти виросли, сини якраз надумали одружуватися. Саме заради них я теж наважилася поїхати.

Хотілося спочатку синам на весілля заробити. щоб було не гірше як у людей. Потім, коли у них сім’ї з’явилися, я стала допомагати то одному, то другому. Старший, Олег, одружившись, пішов жити до невістки. А молодший, Богдан, привів наречену додому.

Все зароблене мною я намагалася ділити між ними порівну: і гроші, і продукти. Я навіть собі нічого не залишала. І спочатку усі таким станом речей були задоволені.  Але одного разу Олег зателефонував мені в Італію і каже:

– Мамо, ми тут з дружиною подумали, це несправедливо – ти Богдану наш будинок залишила, а мені що? Думаю, буде справедливо, якщо ти купиш нам квартиру.

Розмова з сином мене дуже засмутила, хоча добре розуміла, що це не його думки, а невістки. Невістка у мене з характером. Якось я була у відпустці і зайшла до сина в гості. Олега вдома не було.

Я ступила на поріг, притягнувши з собою величезну сумку гостинців. Невістка глянула на мене і каже:

– Що ж Ви, мамо, так Олега завжди обділюєте – у нього двоє дітей, а у Богдана одна дитина. Виходить проста математика – нам Ви повинні давати у два рази більше, а не порівну, як Ви це завжди робите.

Невістка навіть не запропонувала мені до них зайти, посидіти трохи. Поверталася я додому із сльозами на очах. Зайшла в хату, а молодша невістка щось теж була не в настрої, затіяла в той день прибирання, бо ж наближалося Різдво. Весь день щось мила на кухні, їй не сподобалося, що я не допомагаю. Чи хоче мама їсти, ніхто з невісток мене так і не запитав.

Після свят я повернулася назад в Італію. І тут – дзвінок від сина. Квартира, воно, звичайно добре, бо внуки ростуть. За три роки я наскладала грошей на однокімнатну квартиру для старшого сина.

Коли нарешті приїхала додому, зустріла холодний погляд і нерозуміння Богдана і його дружини:

– Для Олега квартира, а нам – ця стара хата. Не думали ми, мамо, що Ви можете з нами так несправедливо вчинити, – зустріли мене діти непривітними словами практично з порогу.

Виявляється, через цю квартиру сини перестали між собою спілкуватися.

Цього разу я знову збираюся у відпустку додому, везу додому гроші молодшому сину на квартиру. Але чи допоможе це примирити синів? Я ж хотіла, як краще, я ж жила і працювала заради них, та бачу, що досить синам і невісткам ніколи не буде.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page