Ми з чоловіком Василем вже 3 роки живемо в місті. Не можу сказати, що наше життя тут є дуже простим та забезпеченим, адже свого житла ми не маємо, а орендуємо квартиру, за яку приходиться віддавати чималу суму зі свого сімейного бюджету.
Відколи я пішла в декрет, жити нам стало дуже непросто. Зараз часи складні, а тут ще й заробляти чоловік став менше, велику частину його заробітку доводиться ще й за квартиру віддавати.
Зарплати мого Василя ледь вистачає на оренду квартири, комунальні і найнеобхідніші продукти. Мови не має про якісь хороші речі, навіть для дитини мені доводиться таки купувати одяг іноді вживаний.
І перспектив найближчим часом у молодої сім’ї немає, це засмучує найбільше.
Та навесні не стало бабусі моєї, на жаль, вона залишила гарний будинок в селі.
Будинок великий та досить просторий, колись дідусь сам його збудував. Але ще відтоді в ньому ніхто не робив ремонт, адже бабуся жила лише в одній кімнаті, її лише й опалювала. В інших кімнатах цвілі і чорні стіни і знаходитися там з малою дитиною не можна.
Хата ця за спадком належить моєму рідному татові, але вони з мамою живуть окремо, в них є власний окремий будинок.
Я в своїх мами й тата єдина дитина, тому успадковувати цю хату більше нікому.
Тато мій добре знає, як нам з чоловіком живеться в місті, тому запропонував їм залишити ту орендовану квартиру в місті і перебратися в село, в бабусину хату. Хоч тут робота не така високоплачувана, зате батьки обіцяли в усьому допомагати, сидіти з дитям, а мене сподівалися відпустити на роботу.
І все добре, але є одне але, в хаті зараз жити після бабусі геть неможливо з маленьким дитям, потрібний там дуже хороший ремонт.
Батьки мої звернулися до мого чоловіка, щоб зайнявся ремонтом цього будинку ще до того, як перевезти в село дружину з дитиною, вони й грошима готові трішки допомогти, але багато не мають, та й зять може щось сам зробити, щоб не платити людям за роботу.
Ми з Василем вже майже погодилися, все таки в селі нам буде легше і батьки поряд, завжди допоможуть, та втрутилася мама Василя:
– Сину, то хата не твоя, вона чужа, немає чого туди вкладати сили та кошти. Тебе в будь-який день можуть попросити на вихід, твого там нічого не буде, тому не варто вкладати гроші у чуже майно, – повчала вона сина.
Після розмови з мамою Василь вже сам не хоче їхати в село, каже, що його й так все влаштовує. Тато й мама мої засмутилися, не знають, що їм зробити, щоб зять послухався їх, адже батьки переконані, що нам в селі буде тільки краще. Запитують мене, що їм потрібно зробити. А я не знаю, що відповісти.
Фото ілюстративне.
