Головна

Життєві історії

Галино, ти? Не впізнала! Як ти? Коли приїхала? На довго? – питає мене моя сусідка, з якою ми давно не бачилися. – Ще не знаю, – розвожу я руками. – Та я чула, яка у тебе ситуація. Не кожна б так змогла, – каже сусідка і не перестає на мене дивитися. А я розумію чому – бо я виглядаю як старенька бабуся. Мені лише 65, але маю значно старший вигляд, як то кажуть, сильно постаріла, що мене аж люди не впізнають
Життєві історії 0
– Галино, ти? Не впізнала! Як ти? Коли приїхала? На довго? – питає мене моя сусідка, з якою ми давно не бачилися. – Ще не знаю, – розвожу
Зранку Людмила прокинулася і відразу поглянула у вікно, що там з їхньою ялиночкою. Та те, що вона там побачила, її дуже засмутило – приїхала машина, з машини вийшла жінка з двома дітьми молодшого шкільного віку, і зустрічав їх Олександр. Жінка поїхала, а сусід з дітьми зайшов до під’їзду. “І як я сама не здогадалася? Він одружений, але поки дружина з дітьми кудись їздила на свята, він вирішив розважитися…” В таких невеселих думках Людмила побрела на роботу. День пройшов якось ніяк, вона постійно думала про Олександра. А коли поверталася додому, то побачила, що він з дітьми ліплять сніговика біля їхньої ялиночки
Життєві історії 0
Людмила завжди любила спостерігати за тим, як за вікном пролітають сніжинки. Вона сиділа на кухні, дивилася, як ці маленькі пухнасті красуні граційно спускаються з небес на землю, і
Знову 100 євро? А цього разу на що? – питаю я свою доньку, яка всього лише тиждень тому брала у мене гроші. – Ой, мамо, знову ти починаєш. Сама ж уже бачиш, що життя дороге, – виправдовується донька. – Так, ціни на все доволі високі, – погодилася я. – Може б ти роботу шукала, адже гроші мають здатність закінчуватися, – кажу. Марині такі мої зауваження не подобаються зовсім. Вона вже звикла до того, що я даю їй гроші. А тут я повернулася додому. З собою, звичайно, я привезла якусь суму, але якщо звідти постійно тягати по 100-200 євро, то гроші швидко закінчаться, що я доньці і намагалася донести
Життєві історії 0
– Знову 100 євро? А цього разу на що? – питаю я свою доньку, яка всього лише тиждень тому брала у мене гроші. – Ой, мамо, знову ти
У вересні я захотіла повертатися додому, але моя донька наказовим тоном радила мені ще побути в Італії, і я була змушена ще залишитися. Жила я у сестри, ходила на роботу на прибирання. Я не розуміла, що відбувається, чому донька не хоче, щоб я додому їхала. Та в кінці грудня я не витримала і зробила всім сюрприз – приїхала додому без попередження. І тут сюрприз чекав на мене – саме заради цього вони і відправили мене в Італію. А сестра моя знала про все і їй підігравала
Життєві історії 0
– І чому б тобі, мамо, в Італію до тітки не поїхати? – ще з весни стала готувати мене моя донька до того, що вона хоче відправити мене
І чого я тільки сюди приїхала? Краще б вдома, як завжди, сиділа. А то і так ніякого новорічного настрою, – Світлана брела засніженими вулицями невеликого курортного карпатського села і сама себе картала за те, що послухала подругу і поїхала відпочивати. “Чого тобі вдома сидіти на свята? У мене є гарний варіант – хатинка у засніженому гірському селі. Ми б з чоловіком і самі поїхали, але у нас дитина маленька. А ти їдь і відпочинь як слід” – наполягала подруга. І Світлана під її натиском поїхала, але дуже швидко пошкодувала про таке своє рішення – усі навколо парами, а вона знову одна, і це її неабияк пригнічувало
Життєві історії 0
– І чого я тільки сюди приїхала? Краще б вдома, як завжди, сиділа. А то і так ніякого новорічного настрою, – Світлана брела засніженими вулицями невеликого курортного карпатського
Що ж ти, Марійко, так погано у себе сваху прийняла? – питає мене моя сусідка, з якою я випадково зустрілася біля магазину. А я стою, дивлюся на неї, і не розумію, про що вона говорить. – А звідки ти знаєш, що я сваху не так прийняла? Ти взагалі про що? – здивовано перепитую. Та схоже, що сусідка була в курсі. Виявляється, вони з моєю теперішньою свахою давні подруги, і десь при зустрічі моя сваха, Галина, розповідала що була у мене в гостях, і що я її не так прийняла
Життєві історії 0
– Що ж ти, Марійко, так погано у себе сваху прийняла? – питає мене моя сусідка, з якою я випадково зустрілася біля магазину. А я стою, дивлюся на
Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син. Я промовчала, бо була дуже втомлена з дороги, адже приїхала додому у відпустку під самий Новий рік, довго стояли на кордоні, я замерзла, хотіла прийняти душ, та й їсти хотіла, тому не стала нічого говорити, хоча на душі у мене вирувала справжня буря. Сподівалася я на інший прийом, звичайно, та син мене дуже здивував
Життєві історії 0
– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син. Я промовчала, бо була дуже втомлена
Вітаю тебе, Марійко, – каже мені Микола і посміхається, а я стою в дверях і не знаю – впустити нежданного гостя чи зачинити перед ним свої двері. Я святкувала свій 60-річний ювілей, але гостей я не чекала. Та мій колишній чоловік вирішив зробити мені сюрприз – прийшов начебто привітати мене з днем народження, хоча насправді мав інший мотив. Микола вирішив, що нам треба знову зійтися, і під приводом мого свята, захотів владнати це питання
Життєві історії 0
– Вітаю тебе, Марійко, – каже мені Микола і посміхається, а я стою в дверях і не знаю – впустити нежданного гостя чи зачинити перед ним свої двері.
Ти маєш нас зрозуміти, ми молоді, хочемо цікаво відпочивати, а не сидіти з тобою в хаті, – сказала мені донька по телефону, виправдовуючись за те, що вони мене саму залишили на Різдво. “Якби ще хоч гроші давала, то поїхали б”, – сказала невістка, яка стояла з моєю донькою десь поряд, і була впевнена, що я її не чую. Та, на жаль, я почула, і дуже засмутилася, коли вони всі почали дружно сміятися
Життєві історії 0
– Ти маєш нас зрозуміти, ми молоді, хочемо цікаво відпочивати, а не сидіти з тобою в хаті, – сказала мені донька по телефону, виправдовуючись за те, що вони
Син мій багато років їздив на заробітки і збудував великий дім. Але невістка постійно відтягувала переїзд. Коли все було готово, я приїхала до них, щоб на все подивитися. Я була вражена: будинок справді величезний, один із найбільших на їхній вулиці, а може й у всьому селі. Та на моє велике здивування, Галина накрила стіл у старій хаті, а нову розкішну оселю показала мені як музей. Я запитала, коли ж вони нарешті переїдуть, але Галина відповіла, що «ще встигнемо переїхати». Мовляв, їм зручніше жити в старій хаті: там і опалювати легше, і все звичніше
Життєві історії 0
Моя невістка, напевно, ніколи не зміниться. Чотири роки тому не стало мого сина, і я досі відчуваю біль втрати. Мені дуже шкода його – все могло б бути

You cannot copy content of this page