– Ти маєш нас зрозуміти, ми молоді, хочемо цікаво відпочивати, а не сидіти з тобою в хаті, – сказала мені донька по телефону, виправдовуючись за те, що вони мене саму залишили на Різдво.
“Якби ще хоч гроші давала, то поїхали б”, – сказала невістка, яка стояла з моєю донькою десь поряд, і була впевнена, що я її не чую.
Та, на жаль, я почула, і дуже засмутилася, коли вони всі почали дружно сміятися. Мій син з невісткою, і донька з зятем, на всі свята відправилися на гірськолижний курорт, а мене залишили одну, хоча добре знали, що саме заради того, щоб побути з ними на свята, я і приїхала додому.
Поїхала я на заробітки відносно пізно, років десять тому. Мої подруги вже давно працювали за кордоном, а я все ніяк не наважувалася. Щось все не було часу, то не було сили, а то й переконання, що без мене тут нічого не обійдеться.
Але коли мої діти стали вже дорослі і почали жити окремо, я вирішила, що поїду хоч на кілька років. Мені треба було трохи відкласти на старість, та й заробити для родини.
Дітей у мене двоє – син і донька. Син вже давно живе у невістки вдома, а донька з чоловіком винаймала квартиру. Я ж залишалася в своєму маленькому будинку в селі.
Я не була багатою, але завжди дякувала Богу і за те, що маю. І тут, через сусідку, я поїхала в Італію. Вона мене і поселила, і на першу роботу допомогла влаштуватися.
Спочатку я доглядала літню жінку, і за роботу мені платили 800-900 євро. Я не могла повірити, що так багато грошей можна заробити.
З першого ж місяця я зрозуміла, що це мій шанс забезпечити собі гарну старість. Я відразу почала думати, як їх не витратити на дрібниці, а використати на щось важливе.
Дочка запропонувала складати гроші, а потім ми вирішимо, що з ними робити. У мене була мрія купити квартиру. Син і невістка не дуже підтримали ідею, але й не сказали нічого проти.
Три роки на першій роботі, і я вже мала достатньо грошей на квартиру. Я вирішила, що вона доньці дістанеться, адже дочка з зятем продовжували жити на орендованій квартирі, і в них не було шансів придбати житло самим.
Але, як це зазвичай буває, далі йшли ремонти, меблі, і все: «Мамо, дай!» І я давала. Ну а що робити, я ж мати.
Але коли донька вже більш-менш облаштувалася, син з невісткою почали дорікати. Мовляв, чому донька отримала все, а йому я нічого не дала.
Тоді син захотів машину. Три роки я відкладала гроші на його бажання. Але далі стало важче. Діти вирішили, що всі гроші я маю ділити на три частини: їм і собі.
І тут мені на допомогу прийшла сусідка, яка запитала, коли я планую почати для себе щось відкладати. Вона попередила, що багато жінок на заробітках так і не придбали нічого для себе, бо віддають усе дітям. Тоді я зрозуміла, що пора зупинитися в своїх намаганнях догодити дітям.
Я почала поступово зменшувати допомогу. І дочка, і син це помітили. Вони нічого не казали, але я побачила, як вони стали віддалятися. Телефонували рідше, новинами зі мною не ділилися.
А цього року, коли я приїхала додому на зимові свята, син і донька мене навіть не запросили в гості. Вони сказали, що їдуть на гірськолижний курорт. Я ніколи не чула, щоб вони збиралися на таке, але цього року вони поїхали.
Я залишилася сама вдома, святкувати Різдво. Звісно, було прикро, адже я так чекала цих свят, а виявилося, що я їм зовсім не потрібна. Донька мене ще й відмовляла від поїздки в Україну. Тепер я розумію, чому. Вона ж знала, що цього разу все буде інакше.
Поки я сама сиділа вдома, я багато чого собі обдумала. Планую ще кілька років працювати в Італії. Мені важливо відкласти собі хоча б кілька тисяч євро на старість. Я вже зрозуміла, що для себе треба думати в першу чергу. Діти виросли, і на жаль, не змогли оцінити того, що я для них зробила.
Є гроші – вони люблять маму, а немає – то мама вже їм не потрібна. Отака гірка правда життя.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
