Життєві історії
Мене звати Альона, мені 38 років, зараз знаходжусь за кордоном на заробітках. Приїхала сюди три роки назад, після того як прожила з чоловіком 19 років і розлучилася. Він
– Ніно, я знаю, що ми так не домовлялися, але зараз склалися такі обставини, що ми просто не можемо не допомогти. Та й це лише на два місяці.
– Що для тебе, мамо, 10 тисяч? Ти за рік спокійно ці гроші заробиш, – каже мені донька. – А нам з чоловіком ці гроші дуже потрібні. Ти
Ольга відчинила хвіртку, водій, який її привіз, допоміг піднести сумки до самого порогу. Жінка з ним розрахувалася, подякувала, і вже збиралася заносити сумки в хату, але раптом до
Марина сиділа на дивані і розглядала свої дитячі фотографії. Колись вона не любила на них дивитися, бо вважала, що мама її негарно підстригла – у всіх дівчаток в
Зараз я маю такий тягар на душі важкий, а поділитися ні з ким. Вирішила написати сюди, можливо, якась добра і розуміюча людина мені допоможе доброю порадою, а я
– Що це ти, мамо, собі надумала, в 60 років розлучатися? А батька ти на кого залишаєш? – стала картати мене донька. Вони всі думали, що я жартую,
У своєму житті я, на жаль, зробила таки чимало помилок, роки минули і я зараз дуже хочу все виправити, жити щасливо та насичено, але не знаю, як мені
– То, Анно, звичайно не моя справа, і якщо не хочеш – не відповідай, але куди ти діваєш свою зарплату? – якось запитав мене Роберто, син синьйори Амелії,
– Чому ти так вперто не хочеш їхати до моєї мами? Адже вона нас чекає, – каже мені чоловік. – Ми маємо її уважити, це ж не важко.