Зараз я маю такий тягар на душі важкий, а поділитися ні з ким. Вирішила написати сюди, можливо, якась добра і розуміюча людина мені допоможе доброю порадою, а я прочитаю коментарі і зроблю висновок для себе. Іншого виходу зараз просто не бачу, от чесно.
Багато років тому, ще будучи зовсім молодою, я дізналася, що у мене, на жаль, не буде дітей, я не буду писати всі подробиці та причини цього, але так склалося моє життя.
Можливо, й тому я ніяк не могла вийти заміж: я відразу говорила правду, нічого не приховувала, тому кавалери самі дуже швидко мене залишали. Або вони зі мною зустрічалися деякий час, але пропозиції ніхто не робив. звісно, я розумію і добре розуміла тоді все, адже кожна людина хоче мати гарну сім’ю і рідних дітей – це ж найбільше щастя.
Але до 30 років мені стало сумно: у всіх подруг є власні, а я досі самотня і, скоріш за все, такою залишуся на все життя, я тоді вже це відчувала.
А потім, зовсім несподівано для себе, я познайомилася з Олегом. Він – самотній батько, живе в своєму будинку в передмісті, в великому селі, має доньку двох років, мати їх залишила обох, на жаль.
Ми з ним стали листуватися, багато та довго просто спілкувалися, а потім зустрілися у нас в місті, куди вже він приїхав зі своєю донечкою до мене, щоб познайомитися.
Донечка Олега хороша така дівчинка, прямо дзвіночок, волоссячко світленьке, очі блакитні, добрі та світлі такі. Щиро кажучи, я навіть швидше більше цю донечку полюбила, ніж батька її.
Ну що, ми серйозно поговорили та вирішили ми жити разом. Моя мама сумувала, коли відпускала мене в іншу сім’ю – куди ж ти, міська жінка, в село те поїдеш, та ще й дитя малесеньке на себе береш, можливо, не спіши, ще знайдеш в місті своє щастя? Ти ж навіть вінегрету сама не приготуєш в тому селі. Але я вже твердо вирішила – у мене є сім’я і слухати нікого не хотіла!
Виявилося, що мати дівчинки їх обох залишила, поїхала до якогось чоловіка, сказала, що кохає його, а він її з дитиною не брав. Вона навіть ніколи не дзвонила і не писала за весь цей час, їй було все одно.
А через рік ми з Олегом одружилися, його донечка Зорянка мене мамою стала називати відразу. Я навчилася робити все, чого не робила ніколи раніше: городи полоти, картоплю копати, за курми та свинями доглядати. Чоловік ходив на роботу, а я донькою його займалася і домашнім побутом всім.
В Зорянці я душі не чула і з рук її не знімала, поки вона маленька була, то щохвилини я поруч з нею крутилася. Обожнювала її наряджати і заплітати коси – собі зайвого з одягу не куплю, але їй сукню мереживну на свято завжди візьму, вона мені, як донечка рідна була, про яку я мріяла так багато років.
Увечері завжди Олег з роботи приходить, я йому швидко щось на стіл та до доньки біжу, казку на ніч читати, з нею побути трішки перед сном.
Я добре знала, що вона любить їсти, готувала їй смачненьке щось, сиділа біля неї щохвилини, коли вона мала недобре самопочуття, навіть якщо вона просто чхне. Можна сказати, що цій дитині я замінила маму рідну.
Коли вона в школу пішла, всі вчителі дивувалися, як вона добре вже підготовлена була, набагато краще за інших діточок: майже читала та вміла добре рахувати. Добра була Зорянка, розумна, тільки ось років в 14 стала псуватися, зовсім характер змінився не в кращу сторону, на превеликий жаль.
Звісно ж, вона знала, що я їй мачуха, що не рідна їй людина, адже в селі живемо, а тут цього не приховаєш, тому краще відразу дитині сказати про це.
Ось саме з 14 років Зоряна стала мені про це нагадувати щоразу – якщо я їй зроблю зауваження за непослух, то вона мені відповідає: “Ти не мати мені рідна, не маєш права мені докоряти і повчати мене”.
Я заплачу після таких слів, вона відразу мене обіймає, вибачається. Я, звісно, пробачаю їй ці слова, але це повторюється знову, тому мені важко від того, що я не в силах змінити це.
По селу говорили, що дочка Олега вся в рідну матір вдалася – і зовні схожа стала на неї, і вперта така ж, волелюбна і не цінує нікого. Я навіть мала поганий настрій від того, слухаючи такі розмови. Я просто не хотіла вірити в це, адже це моя дитина, хоча й нерідна, на жаль.
А якось в інтернеті Зоряну знайшла її рідна бабуся по матері. Стала їй писати, що хотіла б бачити внучку, вона вже зовсім старенька і хоче з нею підтримувати стосунки, адже ж ні в чому не винна вона.
Зоряна з нею трохи спілкувалася, хоча я не відразу дізналася про це, а потім до їх листування приєдналася і її рідна мати – мовляв, вибач, донечко моя дорогенька, винувата я перед тобою, але була молода, приїжджай до мене, я живу добре і ти матимеш все.
У колишньої дружини Олега, виявляється, квартира двокімнатна в великому місті, у чоловіка її другого є хороший автомобіль, і все у них в шоколаді і дуже добре живуть.
Зоряна, після цього спілкування, трохи притихла, стала якось мене цуратися, косо дивитися в мій бік. Я відчувала – ой не до добра це. Перестала бути зі мною ласкавою, навіть якщо я плачу – не обійме, насторожена постійно, наче я чужа людина, наче ворог якийсь їй, хоча я душі в ній не чую, дуже люблю дитину цю.
А згодом два роки тому вона просто поїхала до неї, цієї матусі. Має право – повнолітня. Я так засмутилася, просила залишитися зі мною, пропонувала в місті жити зі своєю бабусею, моєю мамою, хоч і не рідною, але все ж! Дочка ні в яку, просто зібрала речі та поїхала, сказала, що біля рідних людей їй лише краще буде.
Спочатку телефонувала вона мені іноді, тепер зовсім перестала. телефоную їй лише я – вона зрідка відповість, лише на свята бере телефон і взаємно вітає без ласки в голосі.
В соціальній мережі дивлюся на її фото вологими очима: там вона з мамою своєю, обіймаються, щасливі постійно – то вдома, то в місті гуляють, то за святковим столом. Як кращі подружки. А вона до мене на сторінку і не заходить навіть, думаю, що вона зовсім не цікавиться й моїм життям.
Ось, залишила вона мене, тепер і знати не хоче, ще й відноситься, як до людини чужої зовсім, ніби до ворога свого, хоча я нічого недоброго не зробила їй, лише люблю її дуже і все.
Живу я зараз з чоловіком, Олег теж дуже змінився, щодня десь з друзями сидить, приходить лише на ніч – йому все одно до всього і моїх хвилювань також.
Напевно, я його десь упустила через любов до дочки, робила для нього все машинально, не приділяла уваги зовсім – погодую, сорочки попрасую, та й добре – а в іншому він сам розбереться.
Ось і почав він засиджуватися з сусідами до ночі, а мені було все одно – прийде додому та відразу спати лягає. А він зовсім іншим став, я лише зараз це помітила, на жаль. І так мені зараз прикро.
Не кажіть, будь ласка, щоб я забула Зоряну, кожна мама думаю зрозуміє мої почуття, що від дитини ніколи не відвернеться, щоб не було, а вона – моя дитина, хоч не рідна мені.
Як ось так – все життя віддати чужій дитині, а вона мене зрадила! Що я можу зробити, щоб вона не забувала мене? Як мені налагодити відносини з зоряною, адже більше доньки в мене ніколи не буде? Як змінити на краще своє життя?
Фото ілюстративне.
