У своєму житті я, на жаль, зробила таки чимало помилок, роки минули і я зараз дуже хочу все виправити, жити щасливо та насичено, але не знаю, як мені це зробити тепер.
Мій лист сюди – напевно, таки остання надія почути мудру та дієву пораду, яка змінить моє життя на краще і виправить помилки минулого, про які я шкодуватиму все життя.
Можливо ви будете засуджувати мене, я й це чудово розумію, що ви будете праві, в цьому є правда, і все ж – прошу поставитися об’єктивно до моєї історії, і дати слушну пораду, навіть, якщо й засуджуватимете мене, але хотітимете допомогти.
Зараз просто всі від мене вже давно відвернулися, можливо, незнайомі люди допоможуть мені порадою, і змінять моє життя на краще.
Почну з того, що я тоді була ще зовсім молодою. тато й мама на мене не звертали особливої уваги, у них були свої справи та постійні походи з друзями і посиденьки до ранку.
У них лише свої справи були на першому місці – то сходилися вони, то розходилися, а потім у мене з’явився маленький братик, коли мені було вже 13 років, але тато, на жаль, покинув тоді нашу сім’ю буквально через рік.
Мама, після того, зайнялася вихованням мого брата, а я була сама по собі, можна сказати. А в свої 18 років, вже покинула власний дім.
Я просто поїхала до своєї бабусі в невеличке селище міського типу. Ми з нею жили в квартирі старого невеличкого двоповерхового будинку. Бабуся моя була дуже добра та відповідальна людина, вона відразу стала мене забезпечувати сама: я не працювала тоді, адже ще молода дуже була, а вона мене годувала і в усьому старалася допомогти, щоб в мене було краще майбутнє.
Бабуся моя тоді ще працювала, ходила в зміну, а я, щоб не нудьгувати, стала приводити друзів у її дім. Бабуся не виказувала мені своє незадоволення, просто просила прибирати за собою, щоб вона приходила в чисту та затишну квартиру.
А згодом я вийшла заміж за Дмитра.
Йому було 28 років, а мені, на той час, 19. Гарний, розумний, сильний, добрий він був чоловік, а я ось така – не зовсім хороша дівчина, зараз розумію це.
Родичі Дмитра довго відмовляли його від зустрічей зі мною, але він не звертав уваги на це і через пів року ми з ним розписалися і стали однією сім’єю.
Щоб селище не смакувало наше весілля, ми відразу вирішили зіграти його в районному місті в ресторані: я, чоловік, його мама та брат, моя бабуся і пара свідків. Були лише найближчі і найрідніші нам люди. Більше ми нікого не кликали.
Я ще дуже незадоволеною була тоді, що у мене не таке весілля, як я мріяла – не шикарне на все село, а все скромно. Ну й добре, відгуляли, стали жити у чоловіка в окремій квартирі.
Я тоді дізналася, що чекаю дитину і у нас на світ з’явилася відразу двійня – два хлопчиків. Щастю Дмитра не було меж.
Спочатку мені допомагала моя бабуся, але її не стало згодом, на жаль, квартиру вона лише мені залишила. Коли синам було 3 роки, вони відразу стали ходити в дитячий садочок, а я пішла працювати в маленький магазин. Звісно, що це місце, де завжди багато людей.
Там я й зустріла Олега. Мені подобалося те, що він такий, як я в молодості: ніяких обов’язків у нього не було, вільний і незалежний. Він часто до мене заходив, багато часу проводили разом і ці моменти мене робили по-справжньому щасливою, як ніколи. Згодом таки дозрів план піти з ним.
Я продала бабусину квартиру і поклала гроші на свій рахунок – в принципі, чоловік про це знав, але був не в курсі моїх планів, зрозуміло.
А потім, одного дня, я залишила Дмитрові одну велику записку – пояснила усе в ній, сіли з Олегом в потяг і поїхали за сотні кілометрів. Чоловік мені телефонував, я сумувала, але сказала, щоб він добре ростив дітей та подавав на розлучення, тому що я не повернуся.
У мого Олега тоді був гуртожиток, ми жили там, ось там і закінчилися всі мої гроші за рік. А потім я йому набридла, і він просто, ні про що не шкодуючи, мене залишив.
Я обережно зателефонувала Дмитрові, щоб дізнатися, як у нього справи з дітьми. Він холодно відповів, щоб я поставила печатку в паспорті про розлучення і більше їх не турбувала з синами – вони мене забули і живуть спокійно своїм життям, де все добре без мене.
Після того я жила дуже недобре, хоча нічого не тішило мене. Так минуло вже сім років.
Зараз я живу погано. Чоловіка у мене немає, я й досі сама, орендую квартиру наполовину з колегою-одинакою, і дуже хочу повернутися до свого чоловіка з хлопчиками, моїми синочками, я весь цей час лише й мрію про це.
Я телефонувала не так давно свекрусі, думала вона мені щось порадить, поговорить зі мною, допоможе, адже ми тоді дуже добре з нею ладнали, але вона лише сухо сказала, що у них все нормально та просила не телефонувати їй більше ніколи.
Я відразу пробувала зв’язатися зі своєю мамою – майже що те ж саме, я їй байдужа після того, що я наробила, хоча вона рідна людина мені.
У соціальних мережах я часто бачу Дмитра на фото, дивлюся, як вони живуть, бачу тільки його друзів, але вони не хочуть спілкуватися зі мною. Ось такі у мене непрості справи.
Що ж мені робити, щоб налагодити своє життя? Дуже сумую за синами і Дмитром, шкодую, що так тоді вчинила. Та, можливо, це не моя вина, просто в дитинстві я сама не бачила від батьків турботу та увагу? Дмитро й досі сам, напевно теж кохає мене, як раніше. Як мені повернути сім’ю?
Фото ілюстративне.
