Головна

op

Доню, тут навіть думати нічого, – знизала плечима жінка. – Виходь за Мирона. З ним ти житимеш, як королева. А що тебе чекає з Василем? Злидні? Та й якби він справді хотів бути з тобою, то давно б зробив пропозицію. Марина послухала маму. Вона вийшла заміж за Мирона і поїхала з ним за океан. Мирон і справді старався, щоб у Марини було все. Вони облаштувалися в Канаді, побудували кар’єру, купили дім. Та чомусь Марина не почувалася щасливою
Життєві історії 0
– Мироне, що ти робиш? Як ти міг так зі мною вчинити? Ти ж знаєш, що без неї я не уявляю свого життя… – Василь дивився на брата
Мамо, я ж тобі гроші висилала. Як ти могла все брату віддати? – розпачливо промовила я, не вірячи власним очам. Я повернулася додому після чотирьох років життя за кордоном і була приголомшена: нічого не змінилося. Той самий старий будинок, обшарпані стіни, поламані меблі. Я спочатку не розуміла, що відбувається, адже всі ці роки я відправляла мамі гроші, сподіваючись, що вона витратить їх на ремонт. Ми так домовлялися, але все вийшло по-іншому
Життєві історії 0
– Мамо, я ж тобі гроші висилала. Як ти могла все брату віддати? – розпачливо промовила я, не вірячи власним очам. Я повернулася додому після чотирьох років життя
А чому твоя Люся має жити з молодим і красивим чоловіком, а я маю жити з тобою – з дідом? Ігор нічого не відповів своїй молодій дружині. Що тут можна було сказати? Йому нарешті відкрилися очі, та було пізно – його дружина закрутила роман з його зятем. Після цього все посипалося. Дочка поїхала за кордон, сказавши, що більше не хоче його бачити і знати, у своєму розлученні вона звинувачувала батька
Життєві історії 0
Ігор Вікторович зустрів свій 65-й день народження самотнім. Колись у нього було все: сім’я, бізнес, статус у суспільстві. А тепер – ні дружини, ні доньки, ні навіть надії,
Мамо, а ти повернешся? – розгублено питали діти, дивлячись, як Софія збирає речі. Михайло витер скупу сльозу з свого обличчя, повернувся до малюків і промовив: – Звичайно, дітки, мама повернеться. А зараз біжіть у свою кімнату. – Вибач, Михайле, але не можу я інакше – його я люблю, а не тебе. Дітей і справді заберу як тільки зможу, – пообіцяла Софія і зачинила за собою двері. Чоловік стояв мов вкопаний і ще довго дивився їй услід, бо просто не знав, що тепер робити
Життєві історії 0
– Мамо, а ти повернешся? – розгублено питали діти, дивлячись, як Софія збирає речі. Михайло витер скупу сльозу з свого обличчя, повернувся до малюків і промовив: – Звичайно,
Це треба геть сорому не мати, щоб від чоловіка до свого колишнього кохання втекти, – село смакувало неабияку новину. Оксана від чоловіка пішла! І до Івана подалася! – Та бути не може! Вона ж двадцять років із тим Павлом жила, дітей ростила. – А бач, могла. Взяла і пішла. Село аж гуло від пліток, бо не могли зрозуміти, що то за таке кохання, яке навіть через 20 років не минуло
Життєві історії 0
– Це треба геть сорому не мати, щоб від чоловіка до свого колишнього кохання втекти, – село смакувало неабияку новину. Оксана від чоловіка пішла! І до Івана подалася!
Бабуся знала, що цей день рано чи пізно настане, і внук захоче продати її дім. Розуміла, що хата пустує, що доглядати її нікому, але це було сумно, бо ж саме там залишилося стільки спогадів, та що там казати, там залишилося її життя. – Ну що ж, так тому і бути… – прошепотіла вона собі. Та коли Тарас запропонував поїхати в село на Різдво, вона зраділа. Ярина їхала в машині й чекала, що ось-ось онук скаже їй про покупців. Але він мовчав. Коли вони під’їхали до рідного двору, вона застигла. Замість її похиленої хатинки стояв гарний, доглянутий будинок. – Тарасику, синку… що це?.. – ледве вимовила вона
Життєві історії 0
Тарас без вагань забрав до себе бабусю, адже вона була для нього єдиною рідною людиною. Мама хлопця після розлучення з батьком виїхала в Америку і забула як про
Навіщо тобі нові чоботи, якщо ти старі ще не зносила? – каже мені мій чоловік у взуттєвому магазині. Ми туди зайшли, бо побачили, що в той день там були суттєві знижки. Мені сподобалися одні чоботи, я захотіла їх приміряти, але мій чоловік обрубав цю ідею в корінь. Деякі люди навіть посміхнулися з його жарту. Я би теж посміялася над жартом чоловіка, от тільки це був зовсім не жарт
Життєві історії 0
– Навіщо тобі нові чоботи, якщо ти старі ще не зносила? – каже мені мій чоловік у взуттєвому магазині. Ми туди зайшли, бо побачили, що в той день
Я не відпущу тебе, Канада – це так далеко, та й не треба нам того будинку, – я з усіх сил намагалася переконати свого чоловіка не їхати на заробітки. Але у Мирона був такий характер, що якщо він уже щось вирішив, то вирішив. А надумав собі мій чоловік, що нам будинок потрібний, і відразу знайшов вихід – у нього з’явилася можливість на кілька років поїхати у Канаду, і він прийняв рішення їхати, хоча я була проти, бо наче відчувала, що нічим добрим це не закінчиться
Життєві історії 0
– Я не відпущу тебе, Канада – це так далеко, та й не треба нам того будинку, – я з усіх сил намагалася переконати свого чоловіка не їхати
Маму комусь з вас треба до себе забирати, – сказала лікарка дітям Анни. Син засмутився вельми, бо знав, що його дружина не захоче, щоб свекруха жила з ними. Тарас пообіцяв, що візьме на себе фінансову частину, що купуватиме ліки мамі, і все, що треба, але забрати її не може. Оксана теж лише знизала плечами і ховала погляд. Її чоловік заборонив забирати тещу до них, мотивуючи це тим, що є ще двоє дітей, які могли б приглянути за мамою. Середня донька пообіцяла, що оскільки вона живе поряд, то зможе прибігати до мами час від часу, щоб приготувати їсти чи прибратися, але до себе забрати теж маму не може
Життєві історії 0
– А чим вона краща за нас? Чому все Олені дістається? – двоє старших дітей Анни не могли стриматися від образи, бо щиро вважали, що їх мама обділила.
Пані Лідо, а що, у вас дітей немає? – запитала мене моя лікарка, коли побачила, що за два тижні в лікарні до мене ніхто не прийшов. – Немає, – збрехала я, бо мені було соромно зізнатися, що жоден з моїх двох синів не знайшов часу, щоб провідати мене. – Мамо, у вас же є гроші, от і купите собі все, що треба, – заявила мені старша невістка. – А у нас нема часу
Життєві історії 0
– Пані Лідо, а що, у вас дітей немає? – запитала мене моя лікарка, коли побачила, що за два тижні в лікарні до мене ніхто не прийшов. –

You cannot copy content of this page