– Мамо, а ти повернешся? – розгублено питали діти, дивлячись, як Софія збирає речі.
Михайло витер скупу сльозу з свого обличчя, повернувся до малюків і промовив:
– Звичайно, дітки, мама повернеться. А зараз біжіть у свою кімнату.
– Вибач, Михайле, але не можу я інакше – його я люблю, а не тебе. Дітей і справді заберу як тільки зможу, – пообіцяла Софія і зачинила за собою двері.
Чоловік стояв мов вкопаний і ще довго дивився їй услід, бо просто не знав, що тепер робити.
Михайло одружився з Софією молодим. Він кохав її, а вона… Вона довго вагалася перед весіллям, бо серце її належало іншому. Василь, її перше кохання, несподівано зник з села, і тоді Михайло скористався ситуацією, і зробив першій красуні на селі пропозицію.
Софія погодилася, можливо, щоб не залишатися самотньою, а можливо, щоб довести Василеві, що може жити і без нього.
Старенька бабуся Михайла ще тоді попереджала:
– Онучку, не буде тобі щастя з цією жінкою. Любов силою не втримати, а вона не тебе любить. Наплачешся ти ще з нею, от згадаєш моє слово.
Але він не слухав нікого. Він щиро любив Софію і вірив, що вона з часом покохає його.
Рівно через вісім місяців після весілля Софія народила сина. Тільки тоді вона зізналася чоловікові, що дитина – не його.
– Василь, коли дізнався про дитину, сказав, що він тут ні до чого, і просто втік, – сказала вона, опустивши очі. – А тут ти… Я була розгублена.
Михайло мовчав. Він дивився на маленьке дитя і відчував, що не зможе його залишити.
– Син буде моїм, – сказав він нарешті. – І ти залишишся.
Вони жили разом, ніби справжня сім’я. Через три роки Софія народила ще одну дитину – цього разу доньку, і Михайло був щасливий. Він любив обох дітей, але донечку – найбільше, бо вона була його кровинкою.
Біда прийшла звідки не чекали. Василь в село повернувся, і перевернув їхнє життя. Він покликав Софію до себе. І вона пішла.
– Я кохаю його, Михайле, – сказала вона перед від’їздом. – Пробач… Я просто не можу без нього.
Софія обіцяла повернутися за дітьми, коли облаштується. Але так і не повернулася, бо Василь не хотів дітей.
Михайло залишився сам із двома дітьми. Було важко. Йому допомагала сусідка Люба, жінка, яка так і не вийшла заміж. Спочатку вона просто приходила підтримати – допомогти з приготуванням їжі, попрати, прибрати. А потім Михайло зрозумів, що без неї йому не обійтися, і запропонував їй залишитися.
Люба не чекала від нього любові. Вона просто хотіла бути поруч. Діти швидко звикли до неї, почали називати мамою. І з часом серце Михайла відтануло. Він зрозумів, що без неї вже не уявляє свого життя.
Три роки вони жили спокійним, розміреним життям. Доки одного вечора в двері не постукала Софія.
Вона була змарнілою, змученою, її краса зникла без сліду.
– Прости мене, Михайле, – сказала вона, ледве стримуючи сльози. – І ви, діти, пробачте мене. Мені більше нікуди йти…
Михайло вийшов у двір, щоб не сказати зайвого. А Люба розгублено дивилася на Софію.
– Сідай, – тихо мовила вона.
Софія жадібно їла борщ, який з любов’ю приготувала Люба. Діти, хоч і не розуміли до кінця, що відбувається, підходили до матері, обіймали її. Вони скучили за нею, навіть якщо вона їх колись покинула.
Михайло мовчки стояв на ганку. Вперше в житті він був розгублений, і не знав, яке рішення має прийняти. Софія його зрадила, але він досі не міг її забути. А Люба… Вона стала йому вірною дружиною, вона любила його дітей.
Спочатку він хотів вигнати Софію, але вона так скривилася, почала плакати, що їй нема куди йти, тому він її пошкодував.
– Софіє, якщо тобі і справді нікуди йти, живи в нашій старій хаті. Вона тепла, піч є. Допомагатимеш Любі по господарству. А діти, якщо захочуть, зможуть до тебе приходити.
Софія кивнула.
Люба мовчала. Їй було боляче, але вона не могла заперечити, бо за цей час прив’язалася дуже і до Михайла, і до його дітей.
Село гуділо плітками: дві дружини біля одного чоловіка! Але вони не зважали.
Софія жила окремо, але весь день проводила поруч. Допомагала Любі, спілкувалася з дітьми. Іноді Михайло ловив себе на тому, що дивиться на неї довше, ніж слід. Але ж відразу себе зупиняв – зрадила один раз, зрадить і вдруге.
Люба це бачила. Їй було важко. Але щоб не зіпсувати стосунки з чоловіком, вона погодилася на те, щоб Софія жила з ними.
Ось так і живуть поруч – дві дружини одного чоловіка. Сусіди їм активно кісточки перемивають, бо ж для села це неабияка сенсація.
І тільки Бог знає, як розплести цей вузол нелегких стосунків. А життя, воно таке, ніколи не знаєш, що буде далі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
