А ти думала, що я тебе вічно чекатиму з тої Італії? Вибач, Люба, але це занадто. Ти 15 років там сидиш, а мені що робити? – Степан зовсім не почувався винним. – І, до речі, не вигадуй собі нічого, – додав він і кудись пішов. Я розкладала речі з сумок, бо лише вранці переступила поріг рідного дому, але в душі моїй не було радості, яка завжди була присутня, коли я приїжджала додому. Цього разу у мене була така дилема, що я просто не знала, що мені робити. Я зрозуміла, що у мого чоловіка на стороні є дитина
– А ти думала, що я тебе вічно чекатиму з тої Італії? Вибач, Люба, але це занадто. Ти 15 років там сидиш, а мені що робити? – Степан
І оце все, так просто? Миколо, я не розумію, як ти міг так легко проміняти мене на неї? Ти ж казав, що любиш мене, – Віра дивилася на свого нареченого і не могла повірити в те, що він їй зараз каже. – Вибач. Вона дитину чекає. Негоже, щоб дитя без батька росло. А ти розумна, ти ще знайдеш своє щастя. Микола говорив спокійно, але було видно, і що йому зараз ой як нелегко. З Вірою вони зустрічалися вже два роки, і він сам зробив їй пропозицію, вже і дата весілля була призначена. І тут, наче грім серед ясного неба, Микола заявив, що весілля треба відміняти
– І оце все, так просто? Миколо, я не розумію, як ти міг так легко проміняти мене на неї? Ти ж казав, що любиш мене, – Віра дивилася
Мені треба повернутися туди. Я не можу його там залишити. Оля в голові перебирала різні варіанти, що вона має придумати, щоб поїхати в торговий центр і переконатися, що це таки був він, Іван Павлович, чоловік, який її виростив, а зараз жебракує на вулиці. – Олю, ти чого засумувала? Тобі що, не сподобався подарунок? – Богдан бачив незрозумілу тривогу в очах коханої дружини, і не міг зрозуміти, що трапилося. – Богдане, мені треба ще раз в торговий центр, той, де ми були в обід, – сказала Ольга, і опустила очі. Чоловік зрозумів, що його подарунок таки дружині не сподобався, і вона вирішила його обміняти. Вони разом вже 6 років, і Богдан завжди вгадував з подарунками, та цього разу щось пішло не так
“Мені треба повернутися туди… Я не можу його там залишити…” Оля в голові перебирала різні варіанти, що вона має придумати, щоб поїхати в торговий центр і переконатися, що
Дякую, доню, за гостинці, навіть не знаю, що б я без тебе робила? – мама стояла на порозі свого будинку і не знала, як мені надякуватися. Але щось в її голосі мене насторожило, на мить мені здалося, що вона хоче, щоб я пошвидше поїхала. Та я швидко відкинула ці нехороші думки, чого б це мамі хотілося мене випровадити? Я їй допомагаю, і то дуже, бо мама на пенсії, і не може сама себе забезпечити навіть у найнеобхідніших речах. Тому ми з чоловіком порадилися і вирішили, що будемо мамі допомагати
– Дякую, доню, за гостинці, навіть не знаю, що б я без тебе робила? – мама стояла на порозі свого будинку і не знала, як мені надякуватися. Але
Валентино, вибач, але я сьогодні на вечерю не прийду, справ багато, – Іван намагався бути стриманим, і заздалегідь попередив дружину про те, що він прийде додому пізно, тому нехай вона його не чекає. – Але ж Іване… – Знаю, люба, але вибач, справи. Сказати, що Валентина була засмучена, це нічого не сказати. Адже сьогодні була 10-та річниця їхнього шлюбу, і вона сподівалася, що вони з чоловіком це якось відзначать, але очевидно Іван забув про цю подію, або для нього це стало не важливим
– Валентино, вибач, але я сьогодні на вечерю не прийду, справ багато, – Іван намагався бути стриманим, і заздалегідь попередив дружину про те, що він прийде додому пізно,
Віра сиділа на лавочці у парку на Ребібії і думала, що їй робити далі. Сьогодні неділя – її законний вихідний, і вона любила проводити його саме тут. У цьому парку гарно: чисті доріжки, старі дерева, затишні лавочки. А ще тут можна було зустріти таких самих заробітчанок, як і вона. Поговорити, поскаржитися на труднощі, поділитися своїми проблемами і спільно шукати рішення. Після таких розмов на душі ставало легше. Але як вирішити проблему, яка у неї, заробітчанки, виникла, ніхто не знав
– Знову, Вірочко, ти перша прийшла? – запитала Марія. – О, добре, що і ти є, зараз решту підтягнуться, бо я тут вже вас зачекалася. Віра сиділа на
Іван вкотре їхав в гості до доньки. Як завжди, дві великі сумки гостинців, кілька тисяч гривень, які він відкладав спеціально для цього випадку, і особлива місія, яка не давала йому спокою. Цього разу він хвилювався більше, ніж зазвичай, бо не знав, чим усе закінчиться. Іван давно закохався у сваху, і думав, як їй про це сказати
Іван вкотре їхав в гості до доньки. Як завжди, дві великі сумки гостинців, кілька тисяч гривень, які він відкладав спеціально для цього випадку, і особлива місія, яка не
На курорт? Оце ти собі, мамо, вигадала, – мій син, який приїхав до мене за грошима, не міг зрозуміти, як це я вирішила в такий непростий для всіх час їхати відпочивати. – Так, синку, ти все правильно зрозумів – грошей я тобі не дам, бо купила собі дорогу путівку, – спокійно кажу. – Можу ж я хоч раз в житті відпочити і підправити своє здоров’я, я ж на пенсію вийшла, – нагадала я сину. – А від чоло ти зібралася відпочивати? Хіба пенсія і не є відпочинок? – не міг заспокоїтися Вадим. – Я ці гроші в тебе не просила, мені на роботі премію велику в честь виходу на пенсію виписали, і я вирішила ці гроші на себе і витратити, – стала виправдовуватися я
– На курорт? Оце ти собі, мамо, вигадала, – мій син, який приїхав до мене за грошима, не міг зрозуміти, як це я вирішила в такий непростий для
– Ти ж навіть собі шкарпетки купити не можеш, не кажучи вже про якісь подарунки мені! Я більше не хочу і не можу так жити! Ірина зібрала свої речі і пішла від чоловіка, коли у нього почалися фінансові проблеми. Але через пів року справи Григорія різко пішли вверх, і дружина захотіла повернутися, але назад вороття не було
Я завжди вважала, що гроші не можуть зруйнувати справжнє кохання. Принаймні, доки не дізналася історію Ірини та Григорія – наших сусідів і друзів. Ми з чоловіком часто бували
Мамо, ти серйозно? Як, взагалі, ти могла про таке подумати? Як я можу вийти заміж за чоловіка Лілі? – я не вірила своїм вухам. – Саме так, доню. Це найкращий вихід для всіх нас, – тихо сказала мама. Рік тому сталося непоправне. Лілія відійшла у кращий світ. Ця втрата зламала всіх нас. Вадим змушений був триматися заради донечок, хоча він неабияк сумував. Мама переїхала до нього, щоб допомагати з дітьми, бо без неї він би не впорався. І вона вирішила, що я можу стати мамою для своїх племінниць
– Мамо, ти серйозно? Як, взагалі, ти могла про таке подумати? Як я можу вийти заміж за чоловіка Лілі? – я не вірила своїм вухам. – Саме так,

You cannot copy content of this page