– І оце все, так просто? Миколо, я не розумію, як ти міг так легко проміняти мене на неї? Ти ж казав, що любиш мене, – Віра дивилася на свого нареченого і не могла повірити в те, що він їй зараз каже.
– Вибач. Вона дитину чекає. Негоже, щоб дитя без батька росло. А ти розумна, ти ще знайдеш своє щастя.
Микола говорив спокійно, але було видно, і що йому зараз ой як нелегко. З Вірою вони зустрічалися вже два роки, і він сам зробив їй пропозицію, вже і дата весілля була призначена.
І тут, наче грім серед ясного неба, Микола заявив, що весілля треба відміняти, бо інша дівчина дитину від нього чекає.
Одному Богу відомо, що тоді довелося пережити бідолашній дівчині. Вона якраз закінчила університет, вчилася на філософському факультеті, і мріяла про їхнє з Миколою весілля, про те, як він її в білосніжній сукні і у фаті поведе під вінець, і про те, як у них народиться багато діточок, Віра хотіла мінімум троє, бо сама була з багатодітної родини, і вірила в те, що діти – то найбільше щастя.
Та усьому цьому не судилося збутися. Після того, як наречений так легко відмовився від неї, Віра поїхала з села, і ніхто не знав куди. Одні говорили, що вона живе в іншій області, мовляв, вона там на роботу влаштувалася, а інші подейкували, що дівчина за кордон поїхала.
Микола ж тим часом одружився і намагався стати щасливим. Батьки його дружини були доволі багатими людьми, влаштували молодятам шикарне весілля, а також відразу забезпечили житлом – шикарною трикімнатною квартирою, і машину зятю купили.
Та, як відомо, щастя за гроші не купиш. Не вдалося його придбати і Миколі, у них з дружиною народилася дівчинка, яка мала певні проблеми із здоров’ям. Батьки сподівалися, що з часом усе мине, але дитина росла, і ставало лише гірше.
Що тільки не робили і батьки, і свекри, і по закордонах дитину возили, і найкращим лікарям показували, та все марно.
Микола від усього цього, що на нього навалилося, наче постарів на 10 років, в свої неповних 30 став зовсім сивим.
З дружиною у них теж стосунки були не вельми, вона з самого початку крутила носом, хотіла переробити чоловіка на свій лад, та Микола був не з тих, на кого легко можна було впливати, тому між ними постійно були якісь суперечки.
А коли ще й почалися проблеми із здоров’ям дочки, то Микола навіть про розлучення думав, але розумів, що він не може ось так залишити свою тепер уже сім’ю, бо відчував і свою відповідальність.
Загнаний життєвими обставинами в глухий кут, Микола кинувся в релігію, став щонеділі ходити в церкву, багато молився, і сподівався, що Бог його вислухає.
Одного разу Миколі хтось порадив, що в сусідній області є монастир, і там є монахиня Анна, яка допомагає людям у їхніх потребах своїми молитвами.
Чоловік не вагався жодного дня, взяв адресу того монастиря, і поїхав.
Про Анну в тій місцевості знали всі, тому Микола без проблем знайшов ту монахиню. Щоправда, довелося довго чекати, щоб зустрітися з нею, але воно було того варто, бо Микола розумів, що це його остання надія на порятунок доньки.
Нарешті, після кількох годин очікування, Микола таки зайшов в кімнату, лиця монахині він не бачив, але з голосу він зрозумів, що перед ним доволі молода жінка.
Він їй розповів про свою проблему і попросив допомоги. Зізнався, що він багато нагрішив, але ж донечка у цьому не винна.
– Вам на сповідь треба. Господь прийме ваше покаяння. А я молитися буду, щоб ваша донечка одужала, – пообіцяла монахиня і попросила Миколу якнайшвидше піти.
Коли за чоловіком зачинилися двері, монахиня Анна сказала, що більше сьогодні вона людей не приймає, їй відпочити треба.
Це була Віра, яка після зради коханого пішла в монастир, і тут уже отримала дар зціляти людей молитвами.
Звідкіля ж їй було знати, що доведеться допомагати і людині, яка зробила їй в свій час так боляче. Але вона все відпустила, тепер вона не зраджена дівчина Віра, тепер вона монахиня Анна, покликанням якої є допомагати людям.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
