Артеме, гроші потрібні, нам до кінця тижня треба сплатити щомісячний кредит, – Ліза намагалася якомога м’якше пояснити чоловікові, що ситуація складна – далі нікуди. – І що ти мені накажеш робити? Звідки я тобі гроші візьму? Ти ж бачиш як мені важко знайти роботу, – Артем аж ніяк не почувався збентеженим. Він знав, що дружина якось викрутиться. – У своїх батьків позич. Хоча, чому позич, візьми просто так… – на ходу вирішив перекласти відповідальність та тещу з тестем чоловік
– Артеме, гроші потрібні, нам до кінця тижня треба сплатити щомісячний кредит, – Ліза намагалася якомога м’якше пояснити чоловікові, що ситуація складна – далі нікуди. – І що
Спочатку у нас з чоловіком все було добре, а потім він дуже змінився. У нас народилося двоє дітей, я була поглинута материнством, і не завжди встигала стежити ще й за своїм зовнішнім виглядом, а Тарасу це не подобалося, він постійно робив мені зауваження. І це при тому, що я ніколи не була в затертому халаті чи з немитою головою, ні, в цьому плані я завжди була акуратною. Але чоловік хотів, щоб я була з макіяжем і з зачіскою, а мені з двома малими дітьми точно було не до цього. Мені завжди здавалося, що якщо любов справжня, то ти любиш людину такою, як вона є
– Ольго Владиславівно, вам доставка, – каже мені Марта, моя помічниця. – Невже знову квіти? – здивовано питаю. – Так, ще більший букет, ніж минулого разу. Ой, Ольго
Не може вона тут надовго затриматися, побуде у відпустці і назад поїде в свою Італію, так що потерпи, сину, – каже зятю Галини його мама. Галина відразу зрозуміла, що це ж мова про неї йде, але вирішила не псувати настрій ні собі, ні іншим. Вона і справді додому приїхала ненадовго, тижнів на три, бо у дочки ювілей. Відсвяткують – і назад поїде. У дочки 40 років, то ж не приїхати на такий ювілей єдиної дитини мама не могла
– Не може вона тут надовго затриматися, побуде у відпустці і назад поїде в свою Італію, так що потерпи, сину, – каже зятю Галини його мама. Галина відразу
У нас бабуся – заробітчанка, вона обов’язково щось придумає, так що наперед не переживай, донечко, – каже моя донька своїй старшій дочці. Чомусь всі звикли, що якщо в родині є заробітчанка, то вона не лише дочок, але і внуків має забезпечити. Почуваюся і справді банкоматом, з якого мають постійно сипатися гроші
– У нас бабуся – заробітчанка, вона обов’язково щось придумає, так що наперед не переживай, донечко, – каже моя донька своїй старшій дочці. Чомусь всі звикли, що якщо
Юрію, я вже вийшла з роботи, скоро буду. Заїду в магазин, що прихопити по дорозі на вечерю? – щойно я вийшла з офісу, відразу набрала чоловіка. – Маринко, нічого не треба, мама прийшла і все приготувала, – поспішив заспокоїти мене чоловік. Я сіла вечеряти і з острахом чекала, що буде цього разу, який сюрприз мені влаштує свекруха. Довго чекати не довелося, досить було просто піти в спальню і відкрити шафу. Там всі мої речі стояли рядочками акуратно поскладані, і я навіть не відразу зрозуміла, що відбувається
– Юрію, я вже вийшла з роботи, скоро буду. Заїду в магазин, що прихопити по дорозі на вечерю? – щойно я вийшла з офісу, відразу набрала чоловіка. –
Людмило, знову те саме? – Сергій повернувся з роботи і побачивши вдома гостей, уже цього разу не стримався. – Сергію, ну чого ти? Це ж Маринка, ти її знаєш, ми просто каву п’ємо, – спробувала згладити ситуацію дружина. Подруга, зрозумівши, що вона тут зайва, бо у подружжя назріває буря, швидко зібралася і пішла. – Я хочу їсти, що у нас сьогодні на вечерю? – запитав Сергій. – Готового немає нічого, але ти можеш швидко підварити собі макарони чи гречку, – без зайвого докору сумління відповіла Людмила
– Людмило, знову те саме? – Сергій повернувся з роботи і побачивши вдома гостей, уже цього разу не стримався. – Сергію, ну чого ти? Це ж Маринка, ти
Перестань їм допомагати, може нарешті хоч тоді діти оцінять твої зусилля, – радить мені моя подруга Анна, яка застала мене дуже засмученою. Настрій у мене зіпсувався після того, як на мій ювілей я не отримала не те що подарунків, а навіть просто привітання від своїх дітей. Вони мене не привітали, навіть не зателефонували, і це не зважаючи на те, що останні кілька років я їм дуже допомагаю грошима. Євро від мене сини беруть, а спілкуватися з мамою чомусь не мають бажання
– Перестань їм допомагати, може нарешті хоч тоді діти оцінять твої зусилля, – радить мені моя подруга Анна, яка застала мене дуже засмученою. Настрій у мене зіпсувався після
І як брат міг так вчинити? От хто вона? Чужа людина. Навіть дітей спільних не нажили. А наші діти – йому племінники рідні, це їм все мало дістатися, – голосили не соромлячись сестри. Якось у суботу Ірині так на душі прикро стало, що не могла стриматися. Поплакала в подушку досхочу, а потім взялася до прибирання – у них дім великий, роботи на кілька днів вистачить. В процесі вона натрапила на тумбочку, в якій зберігалися різні документи чоловіка. Зазвичай вона не мала звички щось там шукати, але цього разу вона вирішила все переглянути. І яким же було її здивування, коли вона знайшла фото свого чоловіка з хлопчиком, віком 9-10 років, який був як дві краплі води схожий на нього
– Як брат міг так вчинити? Не сподівалися ми від нього такого, – дві сестри в чорних хустках, які ще вчора оплакували свого брата, який завчасно відійшов в
Кажу ж тобі, що в цьому році нічого садити не буду, – переконує Люба свою сусідку. – Так ти і в минулому році так казала. А в підсумку – двадцять соток засадила, – сміється Марія. – То було в минулому році, а в цьому я вже слова дотримаю, – пообіцяла і собі, і сусідці Люба. В минулому році Люба запланувала садити город в суботу, дітей наперед про це повідомила, сама все ретельно підготувала щоб швидше робота пішла, проте, в той день ні син, ні донька не приїхали
– Кажу ж тобі, що в цьому році нічого садити не буду, – переконує Люба свою сусідку. – Так ти і в минулому році так казала. А в
А ти мене запитала, чи хочу я з тобою жити? – кажу я своїй дочці, яка виникла у мене на порозі з валізами, посмішкою і заявою, що тепер ми житимемо разом. – А в чому проблема? Я твоя єдина дитина, і рано чи пізно все одно до тебе доведеться переїжджати, щоб тебе доглядати, – Лариса абсолютно не сумнівалася в тому, що її рішення переїхати до мене правильне
– А ти мене запитала, чи хочу я з тобою жити? – кажу я своїй дочці, яка виникла у мене на порозі з валізами, посмішкою і заявою, що

You cannot copy content of this page