– Юрію, я вже вийшла з роботи, скоро буду. Заїду в магазин, що прихопити по дорозі на вечерю? – щойно я вийшла з офісу, відразу набрала чоловіка.
– Маринко, нічого не треба, мама прийшла і все приготувала, – поспішив заспокоїти мене чоловік.
Та я як почула про свекруху, то мене аж пересмикнуло. Я ж планувала в п’ятницю вечір відпочити, а тепер доведеться складати їй компанію.
– А ми тебе уже зачекалися, заходь, мий руки і відразу до столу, – Тамара Василівна намагалася бути люб’язною. Та я чудово розуміла, що за її люб’язністю ховається.
Ще не було жодного такого разу, щоб після її візиту до нас ми з чоловіком не посварилися. Вона завжди вміло закидала іскру, яка потім перетворювалася у справжнє полум’я.
Ми з чоловіком разом уже 7 років, виховуємо двох синочків-близнюків. З Юрієм у мене все добре, ми обоє працюємо, підтримуємо одне одного, маємо однакові погляди на життя.
Не буду лукавити, свою свекруху я не люблю. Вона з тих людей, що роблять все тишком. В очі посміхаються, вдають, що з добрими намірами, а самі лише в своїх інтересах все роблять.
Свекруха живе окремо, а у нас є свій будинок, від якого вона має ключі. Чоловік їх сам вручив своїй мамі, вважаючи, що так правильно, коли у когось є зайвий набір ключів.
Зрозуміло, що на такий крок чоловік пішов в разі виникнення неприємних ситуацій, як крайній крок, але свекруха це протрактувала так, що тепер вона господиня і може приходити коли їй заманеться, що власне і робить.
Якби вона просто приходила, то я б змирилася і мовчала, але ні, Тамара Василівна, яка все життя пропрацювала в контролюючих установах, тепер вирішила і нас, а точніше, мене контролювати і час від часу мені ревізії влаштовувати.
Минулого разу свекруха вирішила прибрати в нашому холодильнику і викинула звідти практично всі продукти – одні вона назвала некорисними, інші зіпсованими. Уявляєте мій розпач? Я приходжу з роботи і бачу пустий холодильник, та ще й в додачу отримую звинувачення, що я погана господиня, не вмію ні вибирати, ні зберігати продукти.
Нещодавно свекруха з дітьми гуляти пішла, хлопці просили її купити їм щось з солодощів. Вона нічого не купила, а вдома мене вичитала, що я погана мама і не дбаю про здоров’я дітей.
Звичайно, що щось надто шкідливе я їм ніколи не купую, але розумію, що зовсім без солодощів бути не може, яке ж тоді це щасливе дитинство, тому вибираю компромісні варіанти.
“Ми тебе не любимо. Краще б ти до нас не приходила” – сказали мої хлопці бабусі і в цьому винною вийшла також я. На думку свекрухи, діти повторюють мої слова, мовляв, це я їх так навчила.
Тому я сіла вечеряти і з острахом чекала, що буде цього разу, який сюрприз мені влаштує свекруха.
Довго чекати не довелося, досить було просто піти в спальню і відкрити шафу. Там всі мої речі стояли рядочками акуратно поскладані, і я навіть не відразу зрозуміла, що відбувається.
Свекруха залізна в мою шафу і все там поскладала на свій розсуд, навіть до білизни добралася, а дещо просто викинула, добре що хоч на смітник не встигла винести, тож мені вдалося врятувати свої улюблені речі.
Моєму обуренню не було меж.
– Як ви посміли залізти в мою шафу? – питаю я свекруху.
– А що тут такого? Я просто хотіла допомогти, – свекруха, як завжди, вдає з себе наївну.
– Марино, і справді, чого ти? Нічого ж страшного не сталося, – спробував залагодити неприємну ситуацію Юрій.
Я пішла в свою кімнату і розплакалася – не то від утоми, не то від відчаю. Коли заспокоїлася, поставила чоловікові умову – або він забирає ключі від своєї мами і не дозволяє їй робити все, що вона хоче, або я буду думати про розлучення, бо моїх сил вже не вистачає.
А що б ви зробили на моєму місці? Я права чи ні?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
