– Як брат міг так вчинити? Не сподівалися ми від нього такого, – дві сестри в чорних хустках, які ще вчора оплакували свого брата, який завчасно відійшов в інший світ, тепер стояли і обурювалися, бо прочитали заповіт. Там чорним по білому було написано: “Все своє майно залишаю своїй дружині Ірині”.
Ірина, сама на те не сподіваючись, стала багатою спадкоємицею. З Ігорем вони прожили недовго, всього 10 років. Зустрілися вони в доволі пізньому віці: Ірині було 35, за плечима невдалий шлюб, а Ігорю вже було 40, і він досі холостякував, не міг знайти ту єдину, та й працював багато – не було часу шукати.
З Іриною познайомилися випадково, вона працювала офіціанткою, а він з друзями прийшов в ресторан. Так і зустрілися. Ірина Ігорю відразу сподобалася, він вирішив не тягнути і зробив пропозицію.
– Розлучена, підстаркувата – братику, ти що, зір втратив, хіба не бачиш, що вона тобі не підходить.
А це вже мені вирішувати – підходить чи не підходить. То ж дівчатка, я вас люблю, але звиняйте, – відповів Ігор.
Після того, як він одружився, сестри стали отримувати від нього менше фінансової допомоги, тому і не могли ніяк вгомонитися.
Але Ігор на це не зважав, коли треба було – підтримував сестер, але розумів, що тепер він одружений чоловік і йому треба про родину дбати.
Десять років прожили душа в душу, а коли чоловіка раптово не стало, Ірина думала, що і для неї життя закінчилося, так їй гірко було. Навіть коли дізналася, що все майно тепер їй належить – не зраділа, бо без чоловіка їй нічого не миле було.
Сестри наскільки взлилися, що їм нічого не перепало від багатого брата, що перестали спілкуватися з Іриною, вважаючи, що це вона змусила Ігоря зробити саме так – оформити все своє майно дарчою на неї.
– І як брат міг так вчинити? От хто вона? Чужа людина. Навіть дітей спільних не нажили. А наші діти – йому племінники рідні, це їм все мало дістатися, – голосили не соромлячись сестри.
Якось у суботу Ірині так на душі прикро стало, що не могла стриматися. Поплакала в подушку досхочу, а потім взялася до прибирання – у них дім великий, роботи на кілька днів вистачить.
В процесі вона натрапила на тумбочку, в якій зберігалися різні документи чоловіка. Зазвичай вона не мала звички щось там шукати, але цього разу вона вирішила все переглянути.
І яким же було її здивування, коли вона знайшла фото свого чоловіка з хлопчиком, віком 9-10 років, який був як дві краплі води схожий на нього.
“Цього не може бути… У Ігоря, виявляється, був син”
Думки плуталися в голові у Ірини, вона намагалася хоч щось порахувати, але їй не вдавалося, її переповнювали емоції.
Щоб все з’ясувати жінка вирішила відправитися за адресою, вказаною на конверті. Довелося їхати в сусіднє містечко.
Ірина несміливо подзвонила у двері. Їй відчинила молода жінка.
– Добрий день. Я…
– Я знаю, хто ви. Проходьте, Ірино.
Кватира була невеликою, але в ній було дуже чисто. В кімнаті сидів той самий хлопчик, за столом він вчив уроки.
– Ірино, я знаю, чого ви прийшли. Тому дозвольте, я все вам розповім. Ви можете засуджувати мене, але так, Микита – син Ігоря. Так сталося. Але він вам не зраджував.
Ми з ним були знайомі ще до вашої зустрічі з ним. Одного разу ми були у спільній компанії, хильнули зайвого і залишилися наодинці. Зранку Ігор попросив пробачення і пояснив, що між нами не може нічого бути.
Я не могла на нього злитися, бо сама того хотіла. Після цього ми більше не зустрічалися. І все так би і було, якби я через кілька тижнів не дізналася, що дитину чекаю.
Я спробувала відшукати Ігоря, але коли від спільних знайомих дізналася, що він одружився, то вирішила йому нічого не казати, не хотіла руйнувати ваше з ним щастя.
Мовчала я 8 років, лише нещодавно таки йому зізналася, що у нього є син, бо Микита захворів і нам були потрібні гроші.
Очевидно, що Ігор вам нічого не сказав, бо і сам був ошелешений новиною. Пробачте його. Він ні в чому не винен, так вже склалося.
Я думала, що ця поїздка принесе мені полегшення, але стало ще важче. Я не знала що думати і що робити.
Але через кілька днів я таки навела лад в своїй голові і вирішила, що буду допомагати Микиті, адже це як не крути – дитина Ігоря, його продовження на цій землі. На що мені злитися? Все це було до мене, так вже склалося. А зараз я маю шанс допомогти, і думаю, що буде правильно, якщо я ним скористаюся.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
