– Кажу ж тобі, що в цьому році нічого садити не буду, – переконує Люба свою сусідку.
– Так ти і в минулому році так казала. А в підсумку – двадцять соток засадила, – сміється Марія.
– То було в минулому році, а в цьому я вже слова дотримаю, – пообіцяла і собі, і сусідці Люба.
64-річна жінка вже багато років живе в селі одна. Має гарний будинок, який вони в свій час з чоловіком звели. Чоловіка не стало ще 8 років тому, дорослі діти давно живуть окремо, в місті, а до мами приїжджають лише на свята або по продукти.
Син у Люби стоматологом працює, він завжди маму переконує, що добре заробляє і все собі може сам в магазині купити. Але коли приїжджає в село, і мама йому весь багажник продуктами заставляє, то ще жодного разу не відмовився.
– Бабусине – воно завжди смачніше, – любить повторювати невістка, і з радістю бере все, що дає свекруха. Але сама в село їздити, щоб допомогти – не любить.
Ну нехай невістка, але і рідна донька теж недалеко від неї втекла – Наталка частіше приїжджає до мами, але як тільки мова заходить про роботу, а особливо про город, то у дочки або щось болить, або термінові справи.
– Мамо, не буду я в землі ритися, у мене манікюр 600 гривень коштує, я за ці гроші куплю мішок картоплі, – говорила Наталка.
І так щороку, все добре, поки справа до веснування не доходить. Город у Люби на 20 сотих. Жінка вважала, що якщо вона живе в селі і маю землю, то гріх не вирощувати свої продукти – так і її бабуся робила, і її мама. От тільки вони всі гуртом збиралися і на город ішли, а зараз Люба сама лишилася, наодинці з земелькою.
Поки ще чоловік був, то разом справлялися, садили і картоплю, і моркву, і буряк, і кукурудзу. На грядках у Люби були і огірки, і помідори, і навіть полуниця.
Робота на городі навіть приносила їй задоволення, як би це дивно не звучало, бо коли Люба торкалася чорних грудочок, садила туди насіння і спостерігала як пробиваються маленькі зелені паростки, то і в її душі наче щось перероджувалося, розуміючи силу природи, її проблеми якось відходили на другий план.
Все змінилося відколи чоловіка не стало. Діти категорично заявили, що в землі порпатися не збираються.
– Та це ж перед людьми сором – не засадити город, – казала Люба сусідці. І наймала робітників щоб їй допомогли, в селі завжди знайдуться охочі заробити кілька сотень гривень.
Але зараз Люба вийшла на пенсію і вже розкидатися грошима не може як колись, тому і сподівалася, що син з невісткою і дочка з зятем допоможуть, все ж п’ятьом легше з роботою справитися, ніж їй одній.
В минулому році Люба запланувала садити город в суботу, дітей наперед про це повідомила, сама все ретельно підготувала щоб швидше робота пішла, навіть ще м’ясо з морозилки витягла і замаринувала, щоб дітей після роботи чимось смачненьким пригостити.
Проте, в той день ні син, ні донька не приїхали. У кожного з них знайшлася якась причина. Гірко було матері, сиділа і плакала на подвір’ї біля тих мішків з картоплею і лопат.
– Петре, допоможеш мені в цьому році хоч картоплю посадити, а з грядками я вже якось сама, – зателефонувала в розпачі Люба сусіду, який їй в минулі роки допомагав.
– Вибач, Любочко, не можу. Сьогодні ми самі садимо картоплю. З понеділка прийду, – каже.
Тогоріч картоплю Люба майже тиждень садила, трохи Петро допомагав, трохи сама, а від дітей підмоги так і не було. Зате щойно молода картопля стала з’являтися і на ринку ще була дорогою, то і син і дочка до мами помчали за бараболькою.
Пообіцяли, що допоможуть восени вибрати урожай. Але наступив вересень, і історія повторилася – вибирала картоплю Люба теж сама, з Петром, якому платити довелося.
Це стало останньою краплею, вирішила Люба, що тепер посадить кілька грядочок біля хати для себе, а город родичам в оренду віддасть, вони давно просили.
– Як це ти в цьому році не будеш город садити? – здивувалася дочка.
– А внукам, чогось смачненького, від бабусі? – підтримала її невістка.
Люба їм нічого не сказала. Для себе вона вже все вирішила, а діти в цьому році нехай відчують як то все в магазині купувати, може тоді і змінять своє ставлення до домашнього господарства.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
