Нещодавно у мене був день народження, і я сказала сину, що якщо невістка не прийде, то я ображуся, адже прийдуть родичі, і мені буде соромно, що невістка мене не уважила. Ілона прийшла, але краще б не приходила, бо геть чисто зіпсувала мені свято. Її тарілка так і залишилася чистою, тому що вона не доторкнулася до жодної страви, яка була на столі. Коли моя сестра її запитала, чому вона не пригощається, Ілона сказала, що їй не смачно. Після цих слів вона встала з-за столу і кудись пішла, а повернулася через 15 хвилин з цукерками з магазину, які вона весь вечір демонстративно їла
– Мамо, це наша сім’я, і наші правила, і я не збираюся слухати жодних нарікань в сторону моєї дружини, – каже мені син. – Максиме, твоя дружина не
Дарина розлучилася з чоловіком ще 15 років тому. Після розлучення вона поїхала на заробітки в Італію, а він в Німеччину. Обох не було в селі багато років, а потім, майже в один час, вони повернулися додому, і незалежно один від одного стали будувати собі будинок. Коли Дарина почула, що її сусідом буде її колишній чоловік, вона неабияк засмутилася, бо подумала, що він спеціально це зробив
– Він спеціально так зробив. Скільки є різних місць, а він вирішив будуватися в нашому селі, – голосила Дарина. – Так він має право, і ти тут ні
Все було більш-менш нейтрально до того часу, поки сестра чоловіка не надумала заміж виходити. Зовиця привела чоловіка до своїх батьків, і відразу наголосила на тому, що їхню квартиру треба на неї переписати. Ми не мали нічого проти, адже свою квартиру ми вже отримали, але нам було дивно, що зовиця відразу так взялася до справи, наче вона нам не довіряла. Коли у сестри чоловіка народилася дитина, свекруха приїхала до нас, і сказала, що ми маємо віддати їй всі дитячі речі і одяг. А коли я відмовилася, вони на мене образилися
– Дякуємо за запрошення, але ми не прийдемо, – сказала свекруха моєму чоловікові і поставила слухавку. Чоловік мій відмовою мами прийти на хрестини нашої третьої дитини був дуже
Павло бачив, що син приділяє знаки уваги Надійці, сусідській дівчині, і коли та вийшла заміж і в сусіднє село поїхала, Остап місця собі не знаходив. Та щось у Надійки з чоловіком сімейне життя не склалося, вона додому з маленьким сином повернулася. А Остап від огорожі не відходить, постійно там собі роботу шукає, аби лише зайвий раз на Надійку подивитися. Галина відразу сина попередила, що не прийме такої невістки. Остап просто не знав, що йому робити, адже і мамі він перечити не хотів, і від коханої відмовлятися не мав бажання. В ситуацію втрутився Павло, який розповів сину правду, для того, щоб він був сміливішим і боровся за своє щастя
– Синку, і довго ще ти там стоятимеш біля огорожі? – окликнув батько Остапа. Остап робив вигляд, що порається у саду, та Павла не проведеш – він добре
Італійський чоловік Антоніни купив її доньці і сину по машині, а потім поставив їй умову – що більше своїм дітям вона фінансово не допомагатиме. Це стало неприємною несподіванкою для Антоніни, бо вона ж хотіла дітей підтримати. Ауреліо нічого своїй дружині не шкодував. І шубу норкову їй купив, і багато золотих прикрас подарував, і по всіх країнах повозив, світ показав. Прожили вони 19 років, а потім Ауреліо не стало. Антоніна була впевнена, що чоловік подбав про неї, та виявилося, що все його майно давно записане на його дітей від першого шлюбу, Антоніні не дісталося нічого, адже офіційно свої стосунки з італійцем вона так і не оформила
– Мамо, ти що думаєш, що ми всі бігати маємо навколо тебе? Ми ж працюємо, і у нас теж є свої проблеми. А у тебе гроші є, і
Якщо Лариса нарешті знайшла спокій, то у Василя в душі вирувала справжня буря. Нещодавно він зустрівся з Софією. Ця випадкова зустріч перевернула його життя з ніг на голову. Він і повірити не міг, що почуття 25-річної давності можуть спалахнути з такою новою силою. Софія обмовилася, що так і не змогла забути Василя. Ці слова коханої настільки засіли в голові Василя, що він вже про ніщо інше і думати не міг. Вирішив Василь, що піде до Софії, і якщо в молодості вони не змогли бути разом, то хоч на старість зійдуться. Та не знав він, як про своє рішення дружині сказати, адже вона ні в чому не винна
Василь сидів біля вікна і дивився вдалечінь. Йому треба було прийняти рішення, але не так просто це зробити, коли мова йде про родину, і про своє особисте щастя.
В день весілля до воріт Катерини під’їхала велика чорна автівка, з якої вийшов Мирон із дружиною. Катерина як побачила розлучницю, то відразу підбігла і сказала, що її на своє подвір’я вона не впустить. Сцена була не з найприємніших, жінка з розумінням поставилася до ситуації, і повернулася в машину, а Мирон попросив покликати Настю. Дочка вийшла на хвилинку, бо була зайнята весільними клопотами. Батько підійшов до неї, привітав, вручив великий конверт, вибачився, і пішов, щиро побажавши донечці сімейного щастя. Машина уже від’їжджала, як Настя розкрила конверт і побачила в ньому документи на квартиру та ключі від неї
– Ти, Катерино, подумай добре. Не до тебе Мирон збирається йти, – каже сусідка, яка добре знала цю ситуацію. – Насті теж не треба цього зрадника, – ображено
Душа раділа у Катерини, вирішила вона, що було б добре в новий будинок входити зробити і синів з невістками покликати. От тільки нічого доброго з цього не вийшло. Сини я подивилися на будинок, який він великий та просторий, то вирішили, що мама дуже неправильно грошима розпорядилася. – Ти могла нам по трикімнатній квартирі купити за ці гроші. Навіщо тобі одній такий великий будинок, мамо? – став картати Катерину старший син. – Себе, мамо, ти любиш більше, ніж нас, – каже молодший син. Невістки своїх чоловіків підтримали, теж додали, що їхня свекруха – особлива заробітчанка, бо інші дбають про дітей, а вона – про себе
– Ти вже зібралася, Катерино? Сумувати не будеш? – питає одна заробітчанка іншу, яка вирішила вже повертатися додому. – Зібралася, – зітхає Катерина. – Залишилося лише подарунки докупити,
Ніна проходила повз, і випадково усе почула. Від цих слів по її спині пробіг холодок. Вона боялася цього моменту, боялася, що приїде рідна донька і вижене її з хати. – Документи десь мають бути тут, у шухляді, добре дивися, синку, – наказувала Люба, господарюючи у маминій кімнаті. Проте, Ніна зробила вигляд, що нічого не почула, і подумала – будь що буде. Якщо Люба приїхала для того, щоб зараз забрати будинок, то так тому і бути
– Документи десь мають бути тут, у шухляді, добре дивися, синку, – наказувала Люба, господарюючи у маминій кімнаті. Ніна проходила повз, і випадково усе почула. Від цих слів
Поліна завжди думала, що вони добре живуть, бо нічого кращого і не бачила, але одного разу їх запросили на весілля до родички чоловіка в сусіднє село. Марія, так звали цю родичку, вже багато років була заробітчанкою, і за цей час збудувала в себе вдома такі хороми, що Поліна аж спочатку не повірила, що такі доми у людей бувають. Після того шикарного весілля, коли вона побачила, як люди живуть, вона спати не могла. У них з чоловіком стара хата без ремонту і з зручностями на вулиці. Поліна через кілька днів сама відшукала Марію і попросила її, щоб та взяла її з собою в Італію. А чоловіка переконала у тому, що це єдиний вихід – поїхати в Італію і заробити на житло
– Та не в грошах щастя, Поліно, повір, треба себе любити – каже одна заробітчанка до іншої, яка точно знає, про що говорить. – А в чому ж?

You cannot copy content of this page