Дорога в село була не близькою, їхати приблизно 4 години, тож Дарина встигла пригадати все своє життя. В 5 років їй повідомили, що її найріднішої матусі не стало і тепер їй доведеться жити з батьком, якого вона ніколи і не бачила. Сусіди дали знати її колишньому чоловіку що сталося. Станіслав приїхав, але не сам. З машини вийшла ще жіночка середніх років, як потім з’ясувалося – його дружина
“Цього не може бути. Так не буває – двічі втратити маму”, – автомобіль Дарини летів з швидкістю світла в село, а думки в її голові пролітали ще швидше.
Поїхала Іванка в той день без нічого. Але через тиждень знову завітала. – Мамо, ми будемо жити біля тебе, ти не проти? Свою квартиру ми продамо, самі до тебе переїдемо, поки що поживемо у твоїй хаті, а потім свою збудуємо у тебе на городі, – радісно ділилася донька своїми планами. Старенька дуже зраділа, що тепер житиме не одна. Але донька відразу забажала, щоб мама землю уже на неї переписувала, бо чоловік на чужому будуватися не захоче. Параска на все погодилася, і дуже швидко пошкодувала про це
– Цього не може бути, моя донька не могла так зі мною вчинити, – плакала Параска, гірко заливаючись слізьми. Літня жінка не могла повірити, що її рідна донька,
Коли мами не стало, я вирішила повертатися в Італію. Але перед тим я надумала продавати нашу з мамою хату, бо не збираюся жити в селі, в цій старій хаті без ремонту. Продаж нерухомості дещо спантеличив моїх доньок, вони не зрозуміли, що б це могло означати. А коли я продала дім, то вони обидві прибігли, бо подумали, що я гроші між ними поділю. Та тепер я їм заявила, що вони нічого не отримають. Я вирішила нарешті і про себе подумати. Я ще на кілька років поїду в Італію, і потім додам ці гроші, виручені з продажу будинку, і тоді вже куплю собі якусь гарну зручну квартиру. Висновки я зробила – мені треба надіятися на себе, бо на дітей сподіватися марно. Випадок з мамою яскраве тому підтвердження
– Мамо, у нас є багато своїх проблем, ми не можемо доглядати бабусю. Це лише твої проблеми, так що повертайся, – сказала мені по телефону донька. Зробила вона
В той день я і справді мала багато справ, і сказала чоловікові, що буду аж пізно ввечері. Але потім з’ясувалося, що я важливі папери забули вдома. Я телефонувала Сергію, але він не брав слухавки, і я подумала, що він спить, адже він зранку сказав, що погано себе почуває і відпочиватиме вдома. Оскільки мені було дуже треба тих документів, то я повернулася додому, і застала там Наталку. Вони з Сергієм аж ніяк не очікували мене побачити, тому Наталка, розчервонівшись, швидко втекла. А от чоловік наче зітхнув з полегшенням. Він наказав мені присісти і уважно його вислухати
– Ти не мала цього бачити, але якщо вже так вийшло, то вибір за тобою, – заявив мені мій чоловік, коли я невчасно прийшла додому. Моя найкраща подруга
В той день з самого ранку Зої зіпсувала настрій свекруха. Вона зранку стала шукати гроші, і не виявивши їх у сумочці, звинуватила невістку в тому, що це вона взяла їх. – Знаю, що це ти нишпорила по закутках, аби привласнити мою пенсію! От я пригріла змію під боком, – не вгавала свекруха. Зоя виправдовувалася, як могла, але марно. Від безсилля та розпачу по щоках потекли сльози
– Скільки їй років? Всього 38? А я думала, що всі 50, – здивовано шепотілися між собою дві молоді вчительки. До Зої Іванівни, якій стало зле прямо в
Я ледве дійшла до своєї кімнати, так мені було прикро. Не дай Бог комусь таке пережити – розуміти, що ти заважаєш своїй дитині, як вона сама сказала, “крутишся під ногами”. Прикро мені ще й тому, що я все життя жила заради дітей, я одна без чоловіка виростила сина та дочку. Після розлучення заміж не вийшла, діти школярі вимагали, щоб у сім’ї не було вітчима. Було тяжко і морально, і матеріально, але я впоралася, а тепер я їм не потрібна
– Мамо, тобі давно пора вже від нас з’їхати, – заявила мені донька. Вона не раз дозволяє собі натякнути мені, що я їм заважаю. – Куди з’їхати? Про
В селі Галину всі дуже шкодували, бо чоловік тоді дуже якось не по-людськи з нею повівся. Її щастя в одну мить розбилося тоді, як вона до сусідки за грушами пішла. Та давно її до себе запрошувала, мовляв груша добре вродила, треба позбирати, бо гниють. То був обід, Галина подумала, що сусідки нема вдома, і сама стала під грушею з відерком і стала збирати солодкі плоди. Стояв нестерпно терпкий і солодкий запах серпня, раптом Галина почула, що з хати Оксани чується голос її Остапа
– Якою ж ти стала, Галино! Та тебе і не впізнати! – сплеснула руками сусідка, коли в молодій вишуканій панянці впізнала сусідку Галю. Зміни в її зовнішності були
Чоловік не міг зрозуміти, чому Софія вважає, що її мама – це остання людина, в якої варто просити допомоги. – Не розумію, чому ти не можеш покликати свою маму? Це ж її рідний онук! – здивовано спробував з’ясувати він. – Ти не знаєш моєї мами. З нею у нас буде більше проблем, ніж допомоги, – пробувала пояснити чоловіку Софія, яка опинилася в нестандартній ситуації, і не могла придумати, як її вирішити
– Не розумію, чому ти не можеш покликати свою маму? Це ж її рідний онук! – здивовано спробував з’ясувати чоловік. Він не міг зрозуміти, чому Софія вважає, що
Донька в декреті була, один зять працював, а всі ті гроші, які я висилала, витрачалися строго на будову. Зять навіть спеціальний зошит з витратами завів, в якому записував де, що, коли і за що купив, щоб переді мною звітувати, такий чесний був. Я від нього тих звітів не вимагала, бо довіряла йому, а інакше я йому всі гроші не висилала б. Коли вже будинок був майже готовий, і залишалося лише жити і радіти, моя донька мені зателефонувала в Грецію і повідомила, що хоче розлучатися. – Як розлучатися? Ти що таке кажеш? У тебе ж такий добрий чоловік. Що ти собі таке вигадала? – кажу. – Я його розлюбила. Молода була, не розуміла, що роблю. А тепер я зустріла справжнє кохання, і я хочу розлучення, – наполягала на своєму донька
– Знову дай? Скільки можна? Я ж в минулому місяці тобі вислала тисячу євро? Куди ти їх поділа? – питаю я доньку. Людмила мені телефонує лише тоді, коли
Як і домовлялися, в суботу зранку до воріт під’їхала красива чорна автівка, з якої вийшла Марта і якийсь чоловік середнього віку. Люба глянула через вікно, і не зрозуміла, вона подумала, що цей чоловік – батько Мирослава, бо на вигляд йому було мінімум 45 років. Спитати доньку вона не встигла ні про що, бо Марта зайшла в хату із словами: – Мамо, тату, познайомтесь – це Мирослав
З Мартою спочатку говорила мама, а коли в неї аргументи закінчилися, то з донькою став говорити і тато. Але дівчина була немов глуха до їхніх прохань. – Донечко,

You cannot copy content of this page