З Мартою спочатку говорила мама, а коли в неї аргументи закінчилися, то з донькою став говорити і тато. Але дівчина була немов глуха до їхніх прохань.
– Донечко, не в грошах щастя. Тобі ж не купюрами, а з людиною жити, – плакала мама, намагаючись переконати доньку не робити необачного вчинку.
Марта була старшою донькою в сім’ї Назара і Люби. Подружжя жило добре, але мало невеликі статки. Хата своя була, город, господарку тримали. Трьох дітей ростили: старшу донечку Мартусю і двох молодших синів.
Багато своїм дітям вони не могли дати, але ростили їх в любові, і точно показали їм гарний приклад, якою має бути сім’я.
Марта в школі добре вчилася і в усьому допомагала батькам, особливо в тому, що стосувалося догляду за молодшими дітьми.
Марта, як старша, і гуляти з ними ходила, і їсти їм готувала, коли батьків вдома не було, а коли хлопці пішли в школу, то ще й з уроками їм допомагала.
Після закінчення школи Марта поступила в коледж, стала їздити в місто на навчання. Батьки дуже хотіли, щоб їхня дитина вивчилася, щоб мала освіту і змогла собі сама прокласти шлях в житті, адже розуміла, що вони не зможуть їй багато дати.
Рік провчилася Марта в місті, жила в гуртожитку, а додому приїжджала лише на вихідні. А через літо, коли дівчина перейшла на другий курс, вона раптом відмовилася від гуртожитку, сказала, що житиме на квартирі.
Назар і Люба неабияк захвилювалися, адже квартира – це надто дорого. Та донька поспішила їх заспокоїти, що їм ні за що платити не треба – за оренду квартири заплатить її коханий.
– Коханий? – схопилася мама за серце. – Ти ще мені скажи, що ти з чоловіком без шлюбу збираєшся жити?
– А що тут такого? Зараз час інший, цим уже нікого не здивуєш, – спокійно відповіла Марта.
Люба дивилася на свою дитину і не впізнавала її. Марті очі наче хто пеленою застелив. Вона заявила батькам, шо вже занадто доросла, щоб їх слухати.
З ким збирається жити і де – Марта батькам не сказала, бо вважала, що це не їхня справа. Просто зібрала речі і поїхала нібито на навчання. Телефон вимкнула і не спілкувалася з батьками більше місяця, а ті собі місця не знаходили, бо не знали де вона і що з нею.
Потім Любі таки вдалося додзвонитися до доньки:
– Мартусю, як ти? Чи все добре у тебе? Що робиш? – схвильовано запитала.
– Вечерю готую, Мирослав зараз має з роботи прийти, – спокійно відповіла.
– З роботи? Він що, працює? Не вчиться? – перепитала мама.
– Відучився вже… Тепер інших вчить, – не то пожартувала, не то серйозно відповіла Марта.
Люба вже нічого не розуміла. Вона сказала лише, що вони з батьком готові прийняти доньчин вибір, але хочуть познайомитися з її Мирославом, тому запросили їх удвох приїхати до них в найближчу суботу.
Як і домовлялися, в суботу зранку до їхніх воріт під’їхала красива чорна автівка, з якої вийшла Марта і якийсь чоловік середнього віку.
Люба глянула через вікно, і не зрозуміла, вона подумала, що цей чоловік – батько Мирослава, бо на вигляд йому було мінімум 45 років. Спитати доньку вона не встигла ні про що, бо Марта зайшла в хату із словами:
– Мамо, тату, познайомтесь – це Мирослав.
Любу знову прихопило серце, а Назар стояв як вкопаний, бо не очікував, що їхня 18-річна донька приведе їм їхнього ровесника і скаже, що це майбутній зять.
Після певної мовчанки Люба першою прийшла до тями і запросила гостей до столу. Мирослав розповів, що йому 46 років, він розлучений, має двох дорослих дітей.
Працює на фірмі, а також підробляє викладачем в коледжі, в якому вчиться Марта. Там вони і познайомилися. Має свій будинок, але дім він залишив дружині і дітям. Зараз планує купити квартиру.
Сказати, що Люба з Назаром були ошелешені, це нічого не сказати. Назар запитав майбутнього зятя, як він збирається з такою молодою дружиною жити, на що той нахабно відповів:
– Не знаю, як я буду з Мартою жити, але вас я буду кликати – мама і тато.
Як не просили батьки доньку одуматися, та Марта стояла на своєму: то нічого, що він старий і їй в батьки годиться, головне, що багатий, і купить їй все, що треба.
– Ти пошкодуєш про свій вчинок дуже швидко, не псуй собі життя, – плакала мама.
Але Марта їй зухвало відповіла, що це батьки зіпсували їй життя, бо ростили в бідності ще й загружали величезною кількістю роботи. А ще, вона боляче вколола маму, що не хоче своїх дітей, бо їй вистачило двох братів, яких вона виростила.
Марта з Мирославом поїхали, а Люба весь вечір проплакала. Невже вона з чоловіком і справді винні?
А що ви думаєте? Батьки винні, чи це донька забагато хоче? І чи є майбутнє у такої пари?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
