Порозвозивши дітей в школу і садочок, Зоряна набрала свекруху і попросила, щоб та пішла з нею по магазинах. – Мамо, мені тут на осінь треба дещо прикупити, допоможете мені вибрати? Маєте час походити зі мною по торговому центрі? – Добре, донечко, але не довго, бо мені ж ще треба гостину готувати, – каже Валентина Петрівна. І хоч якою б вона зайнятою не була, та невістці вона не відмовить, у неї ж мами немає, нема з ким порадитися, а якщо Господь вже привів її в їхню родину, то Валентина вирішила, що стане для неї не свекрухою, а мамою
– Зоряно, забув тобі сказати, нас мама в гості запросила. В суботу у неї день народження, так що придумай щось, як її привітати. Ну все, я побіг, поспішаю,
Вгараздило мене закохатися у Степана. Мої батьки тоді дуже мене відмовляли від цього шлюбу, але я так його любила, що ні про кого більше думати не могла. Степан зробив мені пропозицію, але у нього була умова – жити ми будемо в селі, тому я маю переїхати до нього. Це було справжнім викликом для мене, адже я закінчувала університет і попереду в місті на мене чекала чудова кар’єра. Мені треба було зробити вибір між коханням і кар’єрою, і я вибрала кохання, навіть не підозрюючи, що на мене чекає
– Я тебе розлюбив і йду від тебе, – спокійно сказав мені мій чоловік, з яким я прожила 20 років, і заради якого в свій час я все
Вероніко, підеш сьогодні з нами після роботи в кафе? – запропонували подруги-співробітниці, які під кінець робочого дня складали плани на вечір. Дівчина, може, і рада була би піти, але заглянула в свій гаманець, а там всього 50 гривень. До зарплати залишалося три-чотири дні, в холодильнику у неї ще було трохи їжі, а на транспорт вона не витрачалася, бо жила недалеко від роботи. “Якось дотягну”, – з сумом подумала Вероніка. А подругам сказала, що сьогодні не зможе скласти їм компанію, бо має інші плани. – Вічно ти жмешся, так і життя проходить, – стали докоряти їй дівчата
– Вероніко, підеш сьогодні з нами після роботи в кафе? – запропонували подруги-співробітниці, які під кінець робочого дня складали плани на вечір. Дівчина, може, і рада була би
Вадиме, а де зарплата? Нам потрібно оплатити багато платежів, – нагадала Надія, коли зрозуміла, що вже минув перший тиждень наступного місяця, а вона ще не бачила зарплати чоловіка за минулий місяць. – Ти тільки не сердся, Надійко. Але я все віддав Ліні і дітям. Матвійку треба було в школу новий рюкзак купити, все шкільне приладдя, новий спортивний костюм, а Маринці необхідно було оновити весь гардероб на осінь, бо вона з усього виросла. Ліна зателефонувала, попросила 30 тисяч гривень, і я їй одразу перевів всю свою зарплату, – став виправдовуватися Вадим. – А на що ж ми жити будемо? – Ну, у тебе ж є заплата, за неї і проживемо. Не злись. Ти ж знаєш, що у мене діти, і я їм не можу відмовити
– Вадиме, а де зарплата? Нам потрібно оплатити багато платежів, – нагадала Надія, коли зрозуміла, що вже минув перший тиждень наступного місяця, а вона ще не бачила зарплати
Невже ти сам не розумієш, що вона з тобою через квартиру? – намагалася розкрити очі своєму сину Валентина. – Мамо, ти її просто не знаєш, – робив несміливі проби захистити свою наречену Максим. – Якщо не передумаєш, знай, квартиру я вам не дам, підете на знімне житло, і тоді твоя свята Єлизавета сама від тебе втече. Тоді ти переконаєшся, що мама була права, та буде пізно. Валентина щиро вважала свого сина завидним нареченим, адже йому у спадок дісталася трикімнатна квартира в хорошому районі. Таку зараз не купиш, та вона навіть не уявляла, з якої родини її майбутня невістка
– Невже ти сам не розумієш, що вона з тобою через квартиру? – намагалася розкрити очі своєму сину Валентина. – Мамо, ти її просто не знаєш, – робив
Миколо, як це ми не підемо до єдиного сина на весілля? – плакала Галина. – А ось так не підемо. Він нашої думки питав, коли брав собі за дружину розлучену жінку та ще й з дитиною. У нас в роду такого ще ніколи не було. Я ж його попередив, що не буде він мати мого благословення, – твердо стояв на своєму Микола. Галина не стала нічого говорити чоловікові, бо і сама ще кілька тижнів тому була такої ж думки, коли син прийшов і все розповів, вона довго плакала, не хотіла приймати в родину невістку з дитиною. Але її свекруха, мама Миколи, сказала їй одну дуже важливу і мудру річ: «Галино, підтримай сина. А дитина, чия б вона не була, – то завжди щастя»
– Миколо, як це ми не підемо до єдиного сина на весілля? – плакала Галина. – А ось так не підемо. Він нашої думки питав, коли брав собі
Ніно, я додому їду. І якщо ти не проти, то я поживу у тебе, – каже мені по телефону мама. Я була дещо збентежена цією новиною, адже я мала зовсім інші плани на цей тиждень. Ми з чоловіком хотіли поїхати відпочивати в Буковель, я навіть на роботі відпустку за свій рахунок узяла. Але якщо мама сказала, що приїде, то мені довелося усе відмінити, чим я і себе засмутила, і чоловіка. Мама моя заробітчанка, вона вже 22 роки працює в Іспанії, і я подумала, що буде негарно, якщо я їй відмовлю
– Ніно, я додому їду. І якщо ти не проти, то я поживу у тебе, – каже мені по телефону мама. Я була дещо збентежена цією новиною, адже
Стефа з двома важкими сумками зайшла в рейсовий автобус, і не відразу звернула увагу на те, що вона під пильним прицілом своїх односельців. Пасажири її уважно роздивлялися і щось між собою гомоніли. – Стефо, тут біля мене місце є, присядь, – раптом окликнула жінку сусідка, яка сиділа на задніх сидіннях. – Галино, а ти часом не знаєш, чого це так на мене усі повитріщалися? – здивовано питає. – Може у мене хустка на голові перекрутилася, чи спідницю я навиворіт одягла? Не розумію, чому мені стільки уваги. Галина, яка завжди усе знала, лукаво посміхнулася
Стефа з двома важкими сумками зайшла в рейсовий автобус, і не відразу звернула увагу на те, що вона під пильним прицілом своїх односельців. Пасажири її уважно роздивлялися і
Я знала характер своєї матері, тому розуміла, що вона від своїх намірів не відмовиться. Просто я не уявляла, як про це сказати Сергію, що за центральним столом для наречених будемо не ми одні, і що свято доведеться ділити з моєю молодшою сестрою. Кілька днів я ходила сумна, а потім Сергій мене прямо запитав, що сталося, і я все йому розповіла. Він просто спочатку не повірив, думав, що я жартую, та коли зрозумів, що ні, то теж сам неабияк засмутився. Розуміючи, що маму я не переконаю, бо вона уже все вирішила і мріяла “підзаробити” на наших весіллях, я пішла до сестри, в надії, що зможу її переконати, що виходити заміж в один день – це далеко не найкраща ідея. Та Люба теж зустріла мене непривітно
– Наталочко, тут така справа, твоя сестра заміж виходить! – заявила мені моя мама, а я якраз в цей час приміряла весільну сукню, бо ж через місяць у
Картопля – 100 гривень, морква, буряк, цибуля – ну від сили 200, і яблука ще 100, а бензину ми заправили на тисячу гривень, – посміхнувся Данило. – Ото у нас бізнес, – каже. – А ти бачив, яка мама була щаслива. Це не купиш за ніякі гроші, – зауважила Люба. – Це точно, кохана, мама сьогодні була безмежно щаслива, бо почувалася потрібною, ще й весь день з нами провела, – лагідно подивився на свою мудру дружину Данило
– Синку, може приїдеш з Любою, допоможеш картоплю викопати і город до зими підготувати, поки ще погода гарна і дозволяє щось робити, – каже Катерина своєму сину по

You cannot copy content of this page