Oks

Я дуже хочу, щоб читачі зрозуміли мене і не засуджували, адже на душі й так важко і легше мені через засудження точно не стане. Я ще з дитинства

Я вже 5 років знаходжуся і Іспанії, я тут працюю. Коли не стало мого чоловіка, я залишилася, практично, без житла, адже ми жили в його батьків, в квартирі

Саме в цей момент, мені так непросто на душі, думаю мене можуть зрозуміти лише ті люди, чиї тато з мамою вже на небесах, лише вони були в моїй

Можливо, я трохи й перегнула палку, але, якщо щиро казати, не так вже потребую одягу якогось, щоб обноски носити після когось, тим паче після чужої людини. Тим більше,

Ні, житло у нас є, звичайно, нехай воно просто моє, але я слова жодного разу не сказала в докір чоловікові ніколи за це, що це не його квартира,

Одного дня, як не прикро, але так і сказала мені моя рідна донька, що в бідності вона вже пожила досить довго, що мене має все влаштовувати, що зі

Раз вирішила я вже сюди написати, то хочеться лише правду розказати усю. От я дуже не люблю всі ці такі гарні вислови, типу: «Чужих дітей не буває!» Ще

Майже все своє доросле життя, я завжди хотіла жити окремо від своїх батьків, адже всі розуміють, що якщо дві сім’ї живуть під одним дахом в одній в хаті,

Звісно, що я пробувала і говорити, і переконувати, і вмовляти іноді, але толку мало з тих слів моїх, нам, кажуть, так зручно і все. А я не розумію,

Тато й мама мої все життя жили в невеличкому селі. Всі ці роки ненька моя важко працювала, батько теж все життя крім свого колгоспу нічого не бачив, скільки