fbpx

Я дуже пізно вийшла заміж, але дуже раділа, бо так пощастило з чоловіком. Ми з Олегом продали свої однокімнатні квартири і купили трикімнатну. А потім до нас стала дуже часто навідуватися донька мого чоловіка. Зі мною вона навіть не вітається, а відразу йде до нього в кімнату. А останній раз Олег засмутив мене

Раз вирішила я вже сюди написати, то хочеться лише правду розказати усю. От я дуже не люблю всі ці такі гарні вислови, типу: «Чужих дітей не буває!» Ще й як бувають чужі діти, багато людей мене зрозуміють, мабуть.

В моєму житті нею виявилася рідна дочка мого чоловіка у першому шлюбі, вона зовсім чужа мені, хоча вона його рідна дитина.

Звісно, у мене своїх власних дітей немає, і ніколи не буде, на жаль, але зате у мене є моя рідна племінниця, вона мені дійсно як рідна донечка, найрідніша людина, можна сказати і я дякую долі, що вона в мене є.

Розпочну з того, що моєї рідної сестрички рано не стало, на жаль, і я дівчинку, її рідну донечку, з 10 майже років ростила сама, тому що її тато рідний просто залишив, відвернувся від дитини, коли іншу знайшов.

Зараз моя племінниця вже студентка медінституту, ми з нею постійно на зв’язку, ми з нею дуже гарно ладнаємо усі ці роки. Вона хоч і живе зараз в іншому місті, і вчиться там, але душею ми завжди поруч, вона найрідніша мені людина, наче донечка рідна мені.

Мені зараз 45 років. До 41 року я заміжньою не була, просто 8 років жила разом з однією людиною, я думала все серйозно, але у нас не склалося, і, з часом, ми просто розбіглися.

Потім виховувала свою племінницю, ми з нею жили в моїй однокімнатній квартирі. Вона поїхала вступати навчатися, а у мене в цей час з’явилися гарні стосунки з хорошим чоловіком Олегом. Хоча він був на 17 років старшим за мене.

Мій Олег ще задовго до нашого знайомства давно був розлучений, мав теж однокімнатну квартиру, одружилися ми з ним.

Що мені сподобалося – він став мене опікати, якось так тепло, по-батьківськи до мене ставився, я ніколи не відчувала такої турботи, такого теплого ставлення до себе. Вічно все на собі тягла, і колишнього співмешканця теж, а тут прямо такою впевненою себе відчула, людиною, якій в усьому годили, потакали та доглядали.

Олег мені відразу чесно зізнався: був одружений, є дочка, вона вже доросла досить, у неї дуже непростий характер, правда, але він її дуже любить і вона єдина рідна дитина його, тому просив зрозуміти. З дружиною він розлучився через її недобрий характер теж, на жаль, і дочка така ж – з норовом.

Доньці Олега на ту пору було 30 років, теж заміжня, є онук, сім’я живе з матір’ю в обласному невеликому містечку. Ну й добре, нас же вони не стосуються? Ні! Я чоловіка дійсно люблю і в планах у нас – прожити разом все життя.

Бігати один до одного в гості – це нерозумно, вирішили ми з Олегом і відразу одружитися, стали жити разом.

Розміняли дві свої однокімнатні квартири на одну трикімнатну. Невелику, зате всі кімнати роздільні, місця багато, на майбутнє вистачило б усім.

Жили собі щасливо, нічого не підозрюючи, аж ось тут дочка мого чоловіка згадала про свого рідного батька, хоча давно ніякого особливого інтересу до нього не проявляла. Приїхала вона тоді відразу до нас все роздивитися, одна, без сім’ї, нібито у справах.

Відразу я помітила, що донька Олега до мене якось недобре ставитися. Кілька разів замовляла з батьком про те, що він зробив це необачно – поміняв квартири, адже простіше б було одну здавати в оренду і отримувати за це дуже гарні гроші, а в інший жити!

Хоча я так і не усвідомила, що їй до цього. Її яке діло? Батько колись занедужав, сам відновлювався, вона навіть жодного разу не провідала його, йому друг допомагав встати на ноги, здавалося б зовсім людина чужа.

А тепер вона диктує, що йому, моєму чоловікові, потрібно було робити, щоб було краще, але для кого це краще – не зрозуміло! Причому вона своєму батькові так говорила, ніби мене поруч немає, просто ігноруючи мою присутність. Її батько, коли пішов з сім’ї, сам залишив їм трикімнатну квартиру, і навіть машину дружині, взяв тільки одну валізу зі своїми речами. І тепер він не має рації?

Гаразд, приїхала-поїхала. Тільки після цього візиту, як на велике диво, щось вона прониклася любов’ю до свого батька. Стала йому писати і телефонувати мало не щодня, що, мовляв, набридло їй це містечко, хоче переїхати в наш мегаполіс з сім’єю, взяти кредит, але для цього треба пожити десь, влаштуватися, звикнути.

Щось взяти в оренду з житла – дорого, але ж є у неї тато рідний з трикімнатною квартирою. Нічого, ми можемо посунутися і на час звільнити пару кімнат. Чоловік радий, а я засмутилася. Я відчуваю людей і відчуваю їх наміри, не для цього його дочка хоче їхати до нас! Якщо вже й оренда їм не по кишені, то і кредит вони точно не зможуть платити.

У неї явно свої плани: батько вже немолодий, має свої недуги, вони зроблять вигляд дбайливих родичів зараз і придумають що завгодно, щоб я залишила цю квартиру. Звичайно, можна було б і назад розміняти квартири, але ми ж з чоловіком не збираємося розлучатися, я хочу жити з ним разом. Чому ми маємо через когось змінювати своє життя?

Взагалі, я свої думки висловила чоловікові, а він лише обурився. А рідна донька Олега все засипає його своїми листами і дзвінками, зовсім набридла вже. Чоловік каже, нерозумно все це, не дасть так просто їм попросити мене залишити цю квартиру, але, коли його не стане що мені тоді робити?

Так, я вже думаю – ми справді вчинили необачно, що поміняли свої квартири, але що зроблено, те зроблено. Тепер інша проблема – як хитро зробити, щоб чоловік відмовився від доччиної ідеї приїхати до нас?

Вона мені тут не потрібна, і це зрозуміло, навіть тимчасово я не хочу її бачити у своєму домі. Якби ставилася до мене хоча б з якоюсь повагою, то ласкаво просимо, а то таке враження, що я у неї тата забрала, або у мене корисливі цілі.

А ось те, що у неї користь – я в цьому навіть не сумніваюся зараз навіть ні хвилини. Так що ж мені сказати чоловікові, як зробити так, щоб дочка його не приїхала до нас? Якщо вона буде з нами жити – дороги назад вже не буде для нас. Коли чоловіка не стане, я просто залишуся без житла. Хвилююся, що вона просто може підговорити Олега і він напише на неї заповіт, я й знати не буду.

Як триматися далі від таких людей?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page