Звісно, що я пробувала і говорити, і переконувати, і вмовляти іноді, але толку мало з тих слів моїх, нам, кажуть, так зручно і все. А я не розумію, як можна все життя так прожити. Відчуття складається, що наші діти з великим нетерпінням чекають, коли нас в один чудовий день просто не стане, ось і не хочуть нічого вирішувати самі, брати відповідальність на себе і самі . Адже тоді житло їм вже готове дістанеться і докладатися вже так не прийдеться та економити на всьому, добре, звісно, так жити, – поскаржилася мені двоюрідна сестра Олеся.
Дочці Олесі Катерині зараз 35 років, вона заміжня, живе з чоловіком окремо від мами, вони мають доньку, якій вже 10 років виповнилося нещодавно.
Катерина зараз працює недалеко від свого будинку, а зять їздить працювати в столицю, на маршрутці щодня дорога до роботи забирає чимало часу, але подружжя вже звикло до цього, їм звичний вже такий спосіб життя.
Живуть Катерина з чоловіком дружно, все в них ладнається, до батьків з обох сторін відносяться добре, з задоволенням їздять до них в гості повсякчас.
Але їхнім батькам дуже не подобається те, що Катерина з чоловіком нічого не роблять для того, щоб вирішити своє квартирне питання, вірніше відсутності свого житла у них, їх це зовсім не турбує, таке враження. що живуть вони лише сьогоднішнім днем.
– Відразу, як 11 років тому вони одружилися, взяли в оренду наші діти невеличку однокімнатну квартиру, щоб ні з ким з мам не жити разом, – розповідає далі мені Олеся, – але тоді це було зрозуміло – найшвидший і доступний спосіб отримати особистий простір для своєї окремої молодої сім’ї. Ми тоді усі вважали це доброю ідеєю і дуже гарно поставилися до цього, з розумінням.
Але роки минали дуже швидко, а молоді й далі квартиру орендують, платять за це, доречі, чималі гроші, тільки з однокімнатної перебралися з народженням дочки в двокімнатну, що коштувало їм ще більше грошей.
Я думаю, що кожна людина знає, як дорого зараз коштує та оренда, особливо, в такі непрості часи.
– Ви б хоч гроші відкладали, – зауважила якось мама чоловіка, – все ж треба щось своє купувати, нехай і в кредит, зате буде свій дах над головою, адже ви стільки багато грошей віддали чужим людям за оренду квартири. У сина зарплата хороша, впорається, та й ми зі свахою, поки в силах, допоможемо.
– Спочатку виправдовувалися наші діти лише тим, – пояснила Олеся, – що Катерина поки в декреті сидить, а потім дочка і на роботу вийшла, так вони ні, щоб гроші на своє житло відкладати, взяли в оренду трикімнатну квартиру в кращому районі, ближче до роботи, щоб мати ще й кабінет.
Так, в невеликому містечку, де вони живуть, ціни за орендоване житло набагато нижче, ніж в столиці, але сама Олеся вважає оренду, та ще й трикімнатної квартири, зовсім нерозумною справою, а тим паче в наші дні, адже це такі великі гроші.
– Ну навіщо вам трикімнатна квартира? – дивується мати, – У внучки є своя кімната, ви в своїй живете спокійно собі? Гроші краще б збирали, за ці роки, що орендуєте житло, вже великий внесок за свою квартиру могли б накопичити.
– Нам так зручно, – каже мамі Катерина, – є дві кімнати для нас і дочки, а ще одна велика, де можна усамітнитися комусь, там чоловік часто свою роботу виконує, яку постійно бере додому, за це йому гарну премію доплачують, або провести час всім разом. Та й що ми б взяли в кредит? Двокімнатну квартиру нам важко буде виплатити. І точно так само б платили півтора-два десятка років.
– А зять і зовсім став виправдовуватися, як на мене, незрозуміло, – каже Олеся, – що своє житло – це одна морока. Що в Європі і в Америці, в багатьох розвинених і цивілізованих країнах багато хто живе все життя в орендованих квартирах і ні про що не думають і не хвилюються. Не розумію.
– За свою квартиру платити, – вважає чоловік Катерини, – та ще ремонт робити і меблі купувати? Не хочу. Тут ми віддаємо в місяць певну зароблену суму і ні про що не хвилюємося. Перестали влаштовувати сусіди нас, або господарі – переїхали і все. Або знайшли щось краще: сумки в руки і бігом. Все дуже просто і зручно.
– Так, мені подобається те, як ми живемо, – намагається пояснити мамі й сама Катерина, – запропонують чоловікові щось в плані роботи набагато кращі умови, ніж в нього є зараз, питань немає, зберемося і поїдемо, легко орендуємо житло на новому місці. А зі своєю квартирою на переїзд так просто не вирішиш, тим більше, якщо вона ще й взята в кредит.
Сім’ю все і так влаштовує, їм вистачає грошей на нормальне життя, їздять влітку щороку в Одеську область відпочивати, а мами вважають, що живуть вони, якось зовсім неправильно. Молода сім’я не розуміє, чому їх батьки повчають, адже живуть вони добре і це влаштовує їх.
– Більшість речей, – каже свекруха Катерини, – зберігають у нас, ось їм машинку пральну подарували родичі на 10-ти річчя весілля і що? Стоїть вона в мене в квартирі, тому що у них в орендованій квартирі є машинка. І телевізор величезний, який купували в колишню квартиру, тепер у свахи припадає пилом, а в цій квартирі великий телевізор вже є. Зі своїх власних речей у них тільки речі, та посуд і мінімум кухонної техніки. Як кочівники якісь! Невже не хочеться мати свій власний куточок і бути там самим господарями? Облаштувати все на свій смак і жити собі спокійно, а не чекати, що тебе завтра попросять на вихід і повністю потрібно змінювати своє життя, підлаштовуючись під когось.
– Це зараз, – говорить сваха Олесі, – вони молоді, повні сил, а потім, до пенсії? Трикімнатну квартиру вже не зможуть вони орендувати, вже не зможуть віддати стільки грошей. Не буде чим чужій людині платити за оренду! А дітям що залишать? Хоч би подумали про них.
– А тоді наша донька від нас з’їде, – каже Катерина, – нам з чоловіком така велика квартира буде не потрібна. До пенсії треба ще дожити, та й багато чого може на той час змінитися, нам тоді й однокімнатної квартири вистачить, там нам на старості років місця двом вистачить.
Олеся вже сама починає думати, що молоді мають на увазі те, що і вона, і мама зятя самотні, живуть обидві в двокімнатних квартирах і через пару десятків років ці дві квартири звільняться, інших спадкоємців у них зі свахою немає. останнім часом діти так і прямо кажуть батькам, мовляв, вас не стане, будемо в ваших квартирах господарювати.
– Так прикро, – каже вона, – немов розраховують саме на це. Мовляв, навіщо нам витрачатися, скоро у нас і так все буде.
– Ну що ти, мамо, – не хотіла вже мовчати одного разу Катерина, – живіть довго, що ти вигадуєш. Ми живемо так, як нам подобається, як нам зручно, без нічого. І зовсім не думаємо про ваші квартирах. Ми, можливо, взагалі в Івано-Франківськ переїдемо, дуже нам сподобалося там, де відпочивали в минулому році.
Про переїзд доньки з сім’єю Олеся теж думає з сумом: адже тоді вони зі свахою залишаться зовсім одні на старості років.
А було б у дочки із зятем своє житло десь близенько – так легко з місця не знялися б вони і не покинули матерів. Ось і хвилюється мама. Адже вся проблема в тому, що в доньки немає власного житла.
А я не знаю, чи Олеся правильно робить. Хіба це нормально постійно лізти в сім’ю дітей?
Фото ілюстративне.
