Українці Сьогодні

А мені байдуже, я твій рідний син, і мені належить тут частка, яку я хочу отримати, – наполягав на своєму Валерій. Оскільки у нього нічого за душею не було, він не придумав нічого кращого, як повернутися до батьків, а що, він син рідний, і мама його з хати точно не вижене. Нема спокою через це в хаті, тому Стефа і тікає то на город, то в магазин, аби лише картання сина не чути. Важко літній матері, бо вибір і справді непростий, вона обом дітям на старті нічого не дала, бо сама нічого не мала, а тепер має прийняти якесь рішення. От тільки яке

– Стефо, сніг ще не зійшов, що ти вже по городі ходиш? – питає

Життєві історії 0

Заносьте сумки за хвіртку, зараз наберу чоловіка, нехай мене зустріне, – кажу я водію буса, який привіз мене з Італії додому. Сама беру телефон, щоб набрати свого Івана, я ж йому сюрприз зробила – приїхала додому без попередження, як тут раптом відчиняються двері мого будинку, і з моєї хати виходить моя сусідка Ніна, в руках у неї була миска з випраним одягом, який вона збиралася розвісити на вулиці. Коли Ніна мене побачила біля воріт, то у неї та миска з рук випала

– Заносьте сумки за хвіртку, зараз наберу чоловіка, нехай мене зустріне, – кажу я

Життєві історії 0

Наталко, в тій Італії наших дівчат вже багацько, там працюють за копійки, їдь до мене, гарно влаштуєшся тут, допоможу, чим зможу. А там тобі й пригорнутися не буде до кого, та й не молода ти вже дуже, – кликала мене до себе подруга в Португалію. У нас грошей тоді не було, жилося мені дуже важко, тому я наважилася їхати на заробітки, але пообіцяла собі – рік-два і додому вернуся

Я й не зогляділася, як минуло вже 12 років з того дня, коли я

Життєві історії 0

Ти не розумієш, Тамаро, яка це відповідальність. У тебе ж двоє своїх дітей, навіщо тобі ще чужі діти? – чоловік не міг стримати емоцій, коли Тамара йому повідомила, що відтепер племінники будуть жити з ними. – Вони не чужі. Це діти мого рідного брата, і вони не можуть залишатися самі, – якомога спокійніше намагалася пояснити Тамара. Вона і сама розуміла, що прогодувати четверо дітей їм з чоловіком буде непросто, але по-іншому вчинити не могла

– Ти не розумієш, Тамаро, яка це відповідальність. У тебе ж двоє своїх дітей,

Життєві історії 0

Мурчику, неділя сьогодні, кого б це до нас принесло в таку завірюху? – Василина неохоче пішла відчиняти двері, бо почула, що рипнула її хвіртка. На порозі стояв Михайло з конвертом у руках. Він завжди приходив до неї раз в квартал, приносив гроші, які син Василини передавав їй з Америки. На картку скидати гроші було незручно, бо найближчий банкомат аж в райцентрі. А Михайло все життя пропрацював на пошті, він в тому розуміється, тому син передавав гроші йому, а він вже заносив їх Василині

– Мурчику, неділя сьогодні, кого б це до нас принесло в таку завірюху? –

Життєві історії 0

А ти думала, що я тебе вічно чекатиму з тої Італії? Вибач, Люба, але це занадто. Ти 15 років там сидиш, а мені що робити? – Степан зовсім не почувався винним. – І, до речі, не вигадуй собі нічого, – додав він і кудись пішов. Я розкладала речі з сумок, бо лише вранці переступила поріг рідного дому, але в душі моїй не було радості, яка завжди була присутня, коли я приїжджала додому. Цього разу у мене була така дилема, що я просто не знала, що мені робити. Я зрозуміла, що у мого чоловіка на стороні є дитина

– А ти думала, що я тебе вічно чекатиму з тої Італії? Вибач, Люба,

Життєві історії 0

Одного разу Іван стояв біля хвіртки своєї улюбленої дачі та дивився на жінку, яка поралася на його грядках. Її довге волосся було зібране в хвостик, на руках були великі рукавиці. Та Іван не міг зрозуміти: що ж вона тут робить? Справа в тому, що шлюб із її дочкою розпався між ними ще шість років тому, і він щиро вважав, що назавжди залишив у своєму далекому минулому все, що пов’язано з їх сім’єю. – Добрий день, Іване! – чемно мовила жінка, підводячи очі від землі. – Як ся маєш? Це була Лідія Дмитрівна – колишня теща Івана. Побачивши її, чоловік, на великий подив для себе, відчув себе ніяково, ніби його застали зненацька

.Іванові просто дуже подобалася його дачна ділянка. Тут було так тихо та спокійно, що

Життєві історії 0

А що донька тобі подарувала крім цього аркуша паперу, цікаво? Чи гроші ще якісь дала? – запитала в Тамари подруга при всіх гостях. Матері було соромно людям говорити, що рідна донька їй одну лише троянду принесла на ювілей, 65 років, тому відразу тихо відповіла: – Ще 3 тисячі гривень вона мені дала і глянула крадькома на Світлану

– А що донька тобі подарувала крім цього аркуша паперу, цікаво? Сама розумієш, що

Життєві історії 0

І оце все, так просто? Миколо, я не розумію, як ти міг так легко проміняти мене на неї? Ти ж казав, що любиш мене, – Віра дивилася на свого нареченого і не могла повірити в те, що він їй зараз каже. – Вибач. Вона дитину чекає. Негоже, щоб дитя без батька росло. А ти розумна, ти ще знайдеш своє щастя. Микола говорив спокійно, але було видно, і що йому зараз ой як нелегко. З Вірою вони зустрічалися вже два роки, і він сам зробив їй пропозицію, вже і дата весілля була призначена. І тут, наче грім серед ясного неба, Микола заявив, що весілля треба відміняти

– І оце все, так просто? Миколо, я не розумію, як ти міг так

Життєві історії 0

Мені треба повернутися туди. Я не можу його там залишити. Оля в голові перебирала різні варіанти, що вона має придумати, щоб поїхати в торговий центр і переконатися, що це таки був він, Іван Павлович, чоловік, який її виростив, а зараз жебракує на вулиці. – Олю, ти чого засумувала? Тобі що, не сподобався подарунок? – Богдан бачив незрозумілу тривогу в очах коханої дружини, і не міг зрозуміти, що трапилося. – Богдане, мені треба ще раз в торговий центр, той, де ми були в обід, – сказала Ольга, і опустила очі. Чоловік зрозумів, що його подарунок таки дружині не сподобався, і вона вирішила його обміняти. Вони разом вже 6 років, і Богдан завжди вгадував з подарунками, та цього разу щось пішло не так

“Мені треба повернутися туди… Я не можу його там залишити…” Оля в голові перебирала