– А що донька тобі подарувала крім цього аркуша паперу, цікаво? Сама розумієш, що зараз життя складне, одним малюванням ситий не будеш, – запитала подруга і з цікавістю дивилася Тамарі Петрівні у вічі, ніби давала зрозуміти, що вона не відступиться і відповідь таки хоче почути.
Тамара знітилася, спочатку хотіла вдати, що запитання не почула, але коли зрозуміла, що їй не відвертітися мовила тихо, ніби крадькома, щоб сама донька не почула:
– Та, звісно, що гроші ще подарувала мені дитина, вона ж розуміє яке зараз життя.
– Гроші! А скільки грошей, скільки? – не вгавала подруга, говорячи трохи голосніше вже.
– Три тисячі гривень Світлана мені дала. Аж три тисячі.
Гості переглянулися між собою.
– Світлана в тебе донька хороша, як виявилося, покластися можна на неї, бачиш, для мами нічого не шкодує. Ну ти, Світланко, молодець, цінуєш свою матір.
Тамара Петрівна зашарілася аж, коли побачила, що її донька все почула. Але ж, насправді, було зовсім не так.
У у Тамари Петрівни був день народження. Це був якраз її ювілей.
Жінка запросила до себе досить таки багато друзів, адже так давно бачила рідних людей, не до зустрічів було, а тут така гарна нагода, чому б не зібратися всім.
Жінка запросила до себе майже всю родину та сусідів.
Ніхто навіть і не здогадувався, що щоб відсвяткувати це день народження, вона взяла кредит. Про це лише знала її донька Світлана.
Справа в тому, що Тамара Петрівна завжди жила скромно, економила на всьому, постійно відкладала гроші для доньки і про всяк випадок, адже була такою людиною, яка вважала, що гроші мають бути на чорний день.
А цього разу 65 років вирішила відсвяткувати з великим розмахом, що на неї не схоже зовсім, вона дуже сподівалася, що гроші їй повернуться у вигляді конвертів та подарунків, ще й багато хороших вражень залишаться надовго.
Усі гості на дні народження дарували гроші та квіти, а рідна донька Світлана, насправді, принесла лише малюнок свого трирічного сина і одну велику красиву червону троянду.
Усі дитячий малюнок весь вечір розглядали, передавали його з рук в руки і запитували, а що ще подарувала донька.
– В такі складні часи, зрозуміло краще ніяких речей не купувати, гроші – зараз краще, адже людина може купити собі сама все, що їй необхідно буде, – гомоніли родичі.
Після усіх цих слів вже сама Тамара Петрівна навіть не знала, що сказати, якось соромно було говорити правду, та й виставити свою доньку в такому негарному світі зовсім не хотіла вона.
Тому відразу, набравшись сміливості, сказала родині, що донька їй ще й три тисячі гривень дала.
Мати намагалася говорити тихо, вона дуже не хотіла, щоб ці слова почула її донька.
Вона знала, що Світлана її любить та поважає і допомагає у всьому, але у неї зараз такий складний період в житті, що й про гроші мови бути не може.
Які там подарунки? Їм ледве на хліб вистачає самим. Та й, якби вона й дала ті гроші, то б мати в неї ні копійки не взяла, бо сім’ї доньки зараз і справді дуже важко.
День народження відсвяткували, гості розійшлися додому, а донька підійшла до мами і сказала, що три тисячі гривень, яку вона так хоче, вона їй завтра принесе, позичить у свекрів.
Світлані було дуже прикро, що мама сказала неправду, адже знає, що донька зараз в декреті сидить, чоловік лише один працює і кредит у них чималий, який ледве можуть виплачувати.
Могла б зрозуміти, та й малюнок дитини – такий щирий подарунок, намальований з любов’ю до бабусі.
Гроші наступного дня Світлана перекинула мамі на картку, Тамара Петрівна хотіла б їх повернути, та донька телефон не бере. А жінка й не розуміє в чому вона винна.
Мати й не хотіла брати тих грошей, вона просто так рідним сказала, для відводу очей, мовляв, нічого там собі недоброго про її доньку не накручують, вона у неї добра і турботлива от і все.
Тамара Петрівна хотіла зробити, як краще, адже думала виставити доньку в кращому світла, але вийшло он як.
Мати хоче вибачитися, але донька не бере телефон. А ви як гадаєте: хто тут правий, донька чи мати?
Фото ілюстративне.
