– Мурчику, неділя сьогодні, кого б це до нас принесло в таку завірюху? – Василина неохоче пішла відчиняти двері, бо почула, що рипнула її хвіртка.
На порозі стояв Михайло з конвертом у руках. Він завжди приходив до неї раз в квартал, приносив гроші, які син Василини передавав їй з Америки.
На картку скидати гроші було незручно, бо найближчий банкомат аж в райцентрі. А Михайло все життя пропрацював на пошті, він в тому розуміється, тому син передавав гроші йому, а він вже заносив їх Василині.
Жінка запросила кума зайти в хату, подякувала за допомогу, пригостила варениками з сиром, та й борщику червоного тепленького дала теж.
Михайло дивився на неї так, наче хотів сказати щось важливе, але вкотре передумав. Просто віддав гроші, запитав як у Василини справи, розповів трохи про себе.
– Ну добре, Василино, піду я, а то треба ще сніг розчищати. До речі, я і тобі зараз хоч стежку розчищу, – Михайло встав з-за столу.
Василина перерахувала гроші і з здивуванням відмітила, що цього разу сума більша.
– Дивно, Олег мені вже кілька місяців не телефонував, а гроші передає, – з подивом зауважила жінка.
– Так він зайнятий дуже, роботи багато має. А різниця у часі – син просто не хоче тебе турбувати, – заступився Михайло за похресника.
Він уже давно живе сам, як і Василина. Колись він став хресним батьком її сина Олега, бо вони собі родинами дружили. Та потім спочатку відійшов у вічність чоловік Василини, а потім і пішла в кращий світ дружина Михайла, то так вони самі і залишилися.
У Михайла своїх дітей не було, але до свого похресника Олега він часто заходив, та й Василині по господарству допомагав, бо в селі завжди багато роботи.
Радів дуже Михайло, коли Олегу вдалося виїхати за кордон, і не куди-небудь, а в саму Америку. Тепер він був впевнений, що і у Олега все буде добре, і мамі він своїй допоможе.
Проте, все сталося не зовсім так. Спочатку Олег бідкався, що у нього самого грошей немає, що йому на ноги спершу треба стати, і це було логічно. Потім син якийсь час передавав мамі гроші, невеликі суми, а потім і зовсім перестав.
А Михайлу було прикро за Василину. Подобалася вона йому дуже, от тільки вона сама і слухати нічого не хотіла про те, що вони ще можуть зійтися на старість.
Бачив Михайло, як важко Василині, як вона ледве кінці з кінцями зводить, тому вирішив, що буде сам їй допомагати, а їй буде казати, що це син передає.
Оскільки Олег рідко телефонував матері, то задумана справа Михайлу вдалася. Він непогано заробляв, жив сам, і гроші не мав куди витрачати, тому допомагав Василині.
Проте, цього разу Михайлові не вдалося приховати свої наміри. Він лише пішов додому, а Василині син подзвонив вперше за довгий час.
– Мамо, мені гроші потрібні. Може у тебе є щось підскладане з тих старих запасів, що я тобі колись висилав? – ошелешив маму Олег.
– Синку, у тебе що, фінансові проблеми? – стривожено запитала Василина. – А чого ж ти мені гроші висилав, треба вже було собі їх тримати, а я б вже якось обійшлася тим, що маю.
– Мамо, ти про що? Які гроші?
Василина зрозуміла, що тут щось нечисто. Михайло…
Закінчивши розмову з сином, вона взула свої найтепліші чоботи, одягла кожух і побрела на інший край села, де жив Михайло.
Чоловік відразу зрозумів, чого до нього прийшла Василина.
– Ти вибач мене, будь ласка. Так, ці гроші передавав тобі я. Бо хотів допомогти. Мені одному багато не треба, а тобі ремонт в хаті давно пора зробити, і воду в дім провести, щоб ти холодними ранками до криниці не бігала.
Михайло зовсім не почувався винним, навпаки, він наче зрадів, що все так вийшло, і навіть осмілів:
– Василино, життя одне, не молоді ми з тобою. Давай зійдемося і будемо жити разом, так точно буде краще для нас обох, – раптом запропонував він.
– Але нам уже по 60, Михайле, з нас люди сміятися будуть.
– А що нам до них, у них своє життя, а у нас своє.
На наступну неділю Михайло з Василиною під ручку йшли з церкви разом. Василина таки наважилася прийняти пропозицію Михайла, бо зрозуміла, що він щиро її любив протягом багатьох років. А життя і справді одне…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
